Втрачені захисники. Віталій Петровський – доброволець, який захищав Макарівщину

30 добровольців загинуло, захищаючи територіальну цілісність України в боях з російськими окупантами на Макарівщині. Сьогодні до вашої уваги розповідь про одного з Героїв – Віталія Петровського. 05 січня 2024 року йому б мало виповнитись 38 років. Захисника у розмові з інформаційним агентством “MKV” згадує дружина Світлана.

Віталій народився 5 січня 1986 р. у звичайній київській родині. Мама працювала вихователькою в дитячому садочку, а батько пройшов війну в Афганістані і працював майстром з покрівлі дахів. У родині Петровських зростало два сина, Віталій був старшим .

Віталій зростав у Києві, а канікули проводив на Фастівщині

Дитинство Віталія було як у всіх столичних пацанів: бігали у дворах, займалися спортом, захищали менших. На канікулах Віталій приїздив в село Півні на Фастівщині до бабусі, де в усьому їй допомагав. З дитинства любив рибалити.

Після 9-го класу вступив до Київського вище-професійного училища будівництва і дизайну. За три роки навчання отримав диплом «штукатура, лицювальника-плиточника, маляра».

Після закінчення училища, пройшов строкову службу в лавах Збройних сил України. 1 березня 2008 р. вперше одружився. У шлюбі прожив 11 років. Має доньку Дашу.

Коли росія вторглася Віталій не зміг сидіти склавши руки – записався добровольцем

“Ми познайомилися у 2019 році, коли Віталій був уже розлучений. Про те, що не можемо жити один без одного зрозуміли майже відразу. Проживши разом півроку, Віталій зробив мені пропозицію одружитися, і я звісно погодилася”, – згадує дружина захисника.

Офіційно шлюб ми взяли лише 22 лютого 2022 року. Цей день став для пари найщасливішим.

“Але щастя тривало недовго. Рівно через місяць, 22 березня, рашисти вбили мого коханого чоловіка”, – продовжує дружина Віталія Петровського.

Вранці 22 березня ворог накрив градами штаб, в якому знаходився Віталій. Разом з ним того дня загинули Роман Романов та Володимир Польшін. Вони захищали Макарів від рашистів пліч о пліч.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Віталій не зміг сидіти склавши руки. Уже 25 лютого він записався до лав добровольчого формування, оскільки у військкоматі на той момент уже нікого не брали.

У рідкі зустрічі дружина просила побути з родиною подовше, але Віталій пояснював, що не може “залишити своїх”

“І вже з 25 лютого він вдома не ночував жодного разу. 28 лютого він мене з дитиною перевіз з нашого будинку, де було небезпечно, до Будинку культури. Там у сховищі ми перебували до 6 березня. А потім Віталій перевіз нас до села Людвинівка, до моїх батьків. Подалі від палаючого Макарова, але недалеко від себе. Щоправда і там не було спокійно у ті березневі дні”, – розповідає дружина Віталія.

За словами Світлани, бачитися щоденно з чоловіком не було можливості та й зв’язку майже не було. Віталій приїздив раз на 2-3 дні. Спілкувалися 5-10 хвилин. Телефонував на кілька секунд по можливості.

На кожне прохання дружини залишитися в Людвинівці, хоча б на один день, відповідав: “Не можу залишити своїх, я їм там дуже потрібен”.

“І я приймала його рішення й відпускала. Страшенно переживала за нього, багато молилася, але щоразу відпускала, бо бачила в його очах, що для нього це було дійсно дуже важливо”, – згадує дружина Віталія.

Він прагнув допомагати людям в Макарові.

За захист Макарова Віталій був нагороджений посмертно

Віталія всі запам’ятали серйозною, відповідальною, сміливою, сильною, відважною, мужньою, доброю та чуйною людиною. За відвагу проявлену при захисті Макарова від рашистів 8 травня 2022 року, Віталій посмертно був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави. Макарів».

Також він був добрим та люблячим батьком, не лише для доньки Даші, але й для сина другої дружини Світлани. За дуже короткий проміжок часу Віталій зміг стати для Дмитра справжнім батьком, яким він зараз пишається. Віталій також був уважним, чуйним та турботливим сином для своїх батьків, які мешкаю в Києві.

“Я ж назавжди запам’ятаю Віталія самим ніжним, турботливим, уважним, добрим, люблячим, щирим, чесним, відвертим, чуйним, коханим чоловіком. Пишаюся тим, що саме мені він обрав дружиною. З гордістю буду носити прізвище Віталія”, – каже дружина загиблого добровольця.

В рамках циклу розповідей про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадою ми вже розповідали про Євгена Федосова, який захищав Липівку та похований на Алеї Слави у Харкові, Ігор Ігнатенка, який пройшов шлях від Майдану до ЗСУ і завжди був за Україну, про Друзів і братів з Макарівської громади, які стали на захист Батьківщини, про Віталія Дудая, який вважав, що не має права боятися та Олександра Цибенко, який був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів, а також про Дмитра Шульгу, який хотів воювати зі злом.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!