Втрачені захисники. Євген Федосов – захищав Липівку, похований на Алеї Слави у Харкові

11 березня 2022 р. у селі Липівка Макарівської громади на Київщині відбувся один з найбільших боїв періоду наступу рашистів. У результаті запеклого протистояння 14-та окрема механізована бригада втратила вбитими семеро бійців. А ще п’ятеро захисників вважалися зниклими безвісті. І ось в липні 2023 року, більше ніж через рік, старшого солдата Євгена Федосова було ідентифіковано. Історію Захисника та деталі його ідентифікації розповіла Інформаційному агентству “MKV” дружина Героя Юлія Гавриленко.

Євген Олександрович Федосов, народився 20 квітня 1981 року в смт Малинівка Чугуївського району Харківської області. Мати Любов Миколаївна Федосова працювала на будівництві, батько Олександр Миколайович Федосов – помічником машиніста на залізниці.

У 1999 році був призваний до лав Збройних сил України, у 2002 підписав контракт, але у 2004 повернувся до цивільного життя

Батьки Євгена розлучилися, коли йому було 8 років. Після чого батько поїхав на постійне проживання до росії. Зв’язків з ним Євген не підтримував.

У 1988 році Євген пішов до 1-го класу місцевої школи. У 1996 року, закінчивши 9 класів, отримав диплом про середню освіту. У 1999 році був призваний до лав Збройних сил України. Строкову службу проходив у Військово-повітряних силах на Одещині.

У 2001 роц демобілізувався. Але уже у 2002 році підписав контракт та знову повернувся до служби в ЗСУ. У 2003 році закінчив Кам’янець-Подільську школу прапорщиків. У 2003–2004 роках служив прапорщиком з матеріального забезпечення ВПС України на Харківщині. У 2004 році звільнився з лав ЗСУ та повернувся до цивільного життя. Працював електриком на Харківщині, займався ремонтами у лікарнях області.

І саме під час таких робіт у місті Куп’янську, у 2012 році, познайомився з дівчиною Юлією, яка працювала медичною сестрою. У 2015 році Євген і Юлія одружилися. А 23 червня 2015 року у них народився син Микола. Подружжя мешкало у Харкові.

Мобілізований у 2014, був учасником боїв під Дебальцевим

У 2014 році, з початком російсько-української війни, Євген був мобілізований до лав Збройних сил України. Службу проходив у 51-й окремій механізованій бригаді.

На початку 2015 року був учасником боїв під Дебальцевим. Лише дивом, Євгену вдалося уникнути оточення у ті важкі дні.

Після розформування 51-ї ОМБр, підписав контракт на півроку і пішов на службу в 53-тю окрему механізовану бригаду. Через певний час отримав посаду командира танку.

Новий контракт, нова військова посада та остання відпустка

У 2016 році звільнився з лав ЗСУ та повернувся на Харківщину. Але вже у листопаді 2020 року підписав 3-річний контракт з 14-ю окремою механізованою бригадою імені князя Романа Великого. Відразу отримав посаду командира танку 3-го танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону. В екіпажі старшого солдата Євгена Федосова служили механік-водій, старший солдат Сергій Панчук та навідник, солдат Василь Шмагун.

Переважну частину 2021 року військовослужбовці провели на Донецькому напрямку. У серпні прибули на ротацію у Волинську область.

У жовтні 2021 року Євген приїхав у відпустку до Харкова. Наприкінці 2021 року він знову повернувся в розташування бригади. Більше рідні його не бачили живим.

Початок війни Євген Федосов зустрів на полігоні у Рівненській області

24 лютого 2022 року Євген зі своїм батальйоном перебував на одному з полігонів Рівненської області. Про те, що розпочалася війна йому повідомила по телефону дружина Юлія.

Родина Євгена до 4 березня 2022 року залишалася в Харкові. І лише через 10 днів після початку широкомасштабного наступу Юлії з сином вдалося виїхати з міста.

Рідне селище Євгена Малинівка було окуповане рашистами. Там залишалася мати Героя. Востаннє дружина Євгена зв’язувалася з матір’ю наприкінці березня 2022 р., щоб повідомити що Євген вважається зниклим безвісти. Зі звільненням селища матері знайти не вдалося. Сусіди Юлії сказали, що бачили як рашисти вбили жінку дуже схожу на матір Євгена. Але достовірність цього факту на момент написання матеріалу не доведена.

Марш на Київщину, бій у Липівці та загибель

На початку березня 2022 року батальйон Євгена Федосова отримав завдання зробити марш з Рівненської області на Київщину. За словами дружини Юлії, йшла мова про вихід на шосе Київ – Житомир. Але як показав час, вранці 11 березня частини бригади прибули до села Королівка на Макарівщині. І відразу отримали завдання звільнити село Липівку.

У цьому бою активну участь брав танк зі стройовим номером 339, яким командував старший солдат Євген Федосов. Їдучі попереду, танк Т-64 БВ знищив блокпост противника та продовжив рух вглиб Липівки. У цей час противник відкрив по військовослужбовцях 5-ї механізованої роти масивний артилерійський вогонь, яким відсік від танку супроводжуючу піхоту. Разом з тим, український танк рух вперед не припинив та невдовзі зник з поля зору решти наступаючих. У подальшому танк виїхав на вул. Дружби і продовжив рух в південному напрямку. І тут по ньому було відкрито інтенсивний артилерійський вогонь. В результаті точного потрапляння бойова машина була знищена, а екіпаж згорів.

Процедура ідентифікації розпочалась із знайденого солдатського жетона

16 березня 2022 року друзі Євгена повідомили Юлію, що він загинув. Лише 24 березня зі штабу 14-ї бригади повідомили дружину, що її чоловік Євген Федосов є зниклим безвісти.

6 квітня 2023 року групою пошуку та евакуації Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ було встановлено у селі Липівка поховання трьох військовослужбовців ЗСУ. На місці був знайдений солдатський жетон старшого солдата Євгена Федосова. Тіло було піднято та перевезено до Києва.

У грудні 2022 року Юлія Гавриленко почала процедуру ідентифікації тіла чоловіка. У січні 2023 року здала перші аналізи ДНК. 4 квітня 2023 року прийшов 1-й результат про співпадіння. Після цього розпочався другий етап ідентифікації і 14 липня 2023 року Юлія отримала довідку про повну ідентифікацію тіла Євгена Федосова.

19 липня 2023 року Юлія Гаврилова вперше приїхала у село Липівку, на місце де загинув її чоловік. Спілкувалася з місцевими мешканцями. 20 липня 2023 року тіло Євгена Федосова було перевезене з Києва до Харкова та перепоховане на Алеї Слави.

Євген Федосов любив свого сина, був рибалкою, а у війську залишався надійним побратимом

За спогадами Юлії Гавриленко Євген Федосов у мирному житті дуже любив рибалку. Для нього це було щось особливе. Але на першому місці завжди був син Микола. Нині син також захоплюється військовими справами. Ходить у військовій формі, читає книги про техніку. Але Юлія Гавриленко сподівається, що син не піде стопами батька та не стане військовим.

У військовій справі Євген був надійним побратимом і ніколи не кидав своїх друзів. Як приклад Юлія Гавриленко згадує, що перед самим початком маршу на Київщину, у березні 2022 року, танк Євгена зламався. Він міг би розпочати капітальний ремонт і не брати участь у тому наступі. Але Євген не кинув побратимів. Машину швидко полагодили і вирушили на Київщину.

У Липівці на місці де було підбито танк Євгена Федосова місцеві волонтери встановили пам’ятний знак. Поки що на ньому немає прізвищ, але після повної ідентифікації тіл прізвища Героїв будуть вибиті.

Якщо Євгена Федосова уже ідентифіковано, то мати Василя Шмагуна пройшла лише 1-й етап ідентифікації, а сестра Сергія Панчука лише розпочала процедуру здачі аналізів ДНК.

І все ж, незважаючи ні на що, в Липівці імена захисників пам’ятають та вшановують.

В рамках циклу розповідей про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадою ми вже розповідали про Ігор Ігнатенка, який пройшов шлях від Майдану до ЗСУ і завжди був за Україну, про Друзів і братів з Макарівської громади, які стали на захист Батьківщини, про Віталія Дудая, який вважав, що не має права боятися та Олександра Цибенко, який був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів, а також про Дмитра Шульгу, який хотів воювати зі злом.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!