Втрачені захисники: друзі і брати з Макарівської громади, які стали на захист Батьківщини

25 жовтня виповнився б 31 рік мешканцю Червоної Слободи В’ячеславу Віталійовичу Фісюренку. Інформаційне агентство “MKV” підготувало матеріал про його життя, але розповідати про В’ячеслава і не згадати близького йому Едуарда Юрійовича Адаменка просто неможливо. Це розповідь про двох мешканців Червоної Слободи, які жили поряд, працювали поряд, були братами і друзями і віддали свої життя захищаючи Україну.

В’ячеслав Фісюренко народився 25 жовтня 1992 року у селі Кучерявоволодимирівка Чаплинського району на Херсонщині. Мама працювала кухарем, батько шофером на місцевому підприємстві. Коли Слава був маленьким, виховувати сина батькам допомагали бабусі, які дуже любили онука.

Фісюренко любив футбол, був палким вболівальником

В’ячеслав ходив до місцевої школи. Навчався добре, але найбільше любив спорт, зокрема футбол. Завжди при нагоді ганяв м’яча з хлопчаками, у школі чи на вулиці. Пізніше дитяче захоплення переросло у серйозне заняття цим видом спорту. В’ячеслав успішно грав за місцеву футбольну команду. Футбол став його хобі. Слава був палким вболівальником, дуже любив переглядати трансляції футбольних баталій.

Склалось так, що батьки В’ячеслава розлучилися і він проживав з мамою і бабусею, а пізніше за певних життєвих обставин пішов жити у сім’ю свого дядька Євгена Миколайовича. У тій родині виростав Едуард Адаменко – його ровесник, 18 липня 1993 року народження, який у подальшому житті став для В’ячеслава надійним другом і справжнім братом. Саме так описала їх відносини мати Едуарда – Ольга Юріївна.

Працював на будові, у 2016 році підписав контракт із ЗСУ, був поранений та нагороджений

Закінчивши 9 класів місцевої школи, на літніх канікулах В’ячеслав з дядьком у складі будівельної бригади поїхав до Криму. Працюючи і заробляючи гроші, хлопець відчув повну дорослість і до школи вирішив не повертатися. Працював далі на різних будовах в Україні.

У 2014 році російська федерація розпочала підступну війну проти України. Херсонщина, зокрема Чаплинський район, стала прикордонною територією на межі з окупованим Кримом.

У 2016 році В’ячеслав Фісюренко вирішив стати на захист Батьківщини і підписав контракт зі Збройними Силами України. Був учасником АТО/ООС. Воював на Сході України. У 2018 році був поранений у ліве стегно і мав пошкодження лицьового нерву. Після тривалого лікування повернувся на фронт. Службу закінчив у червні 2019 року. За участь в АТО був нагороджений медаллю.

Едуард Адаменко приїхав у Червону Слободу на роботу, але знайшов там свою долю. Згодом у Червону Слободу приїхав і В’ячеслав Фісюренко

У той час його друг і брат Едуард Адаменко проживав у Червоній Слободі на Макарівщині. Ще раніше він приїхав з будівельною бригадою у Червону Слободу. Працював. Тут знайшов своє кохання і у 2011 році створив сім’ю. У 2014 році у молодого подружжя Едуарда і Ліди народився син Тимур.

Едуард дуже любив техніку, добре розбирався в автомобілях і тому вирішив створити власну СТО.

Демобілізувавшись В’ячеслав приїжджає у Червону Слободу до Едуарда. Разом вони займаються ремонтом автомобілів. Склалось так, що В’ячеслав також знайшов свою долю у Червоній Слободі. Тут він познайомився з дівчиною Дариною. Молоді люди покохали один одного і, невдовзі, створили сім’ю. В’ячеслав був дуже радий народженню сина Жені.

Дружина В’ячеслава Дарина згадує, що він сильно любив маленького сина. Слава багато працював, щоб родина ні в чому собі не відмовляла, але намагався, якнайбільше провести вільного часу з Женею. В’ячеслав був чудовим сім’янином і дуже любив свою родину. Був добрим і чуйним до оточуючих. Ніколи не відмовляв, коли хтось просив допомогти.

Сказав, що в разі війни піде захищати Батьківщину і коли настав час, то В’ячеслав Фісюренко так і зробив

20 лютого 2022 р. В’ячеслав і Дарина обвінчалися у місцевій церкві. А вже 24 лютого в Україну прийшла чергова біда – розпочався широкомасштабний наступ рашистів.

Отець Богдан, який здійснював обряд вінчання молодого подружжя, згадує: «Я запитав В’ячеслава, зараз час такий неспокійний, а якщо почнеться війна, що ти будеш робити? В’ячеслав, не роздумуючи, відповів, що піде захищати свою сім’ю, піде захищати свою Батьківщину”

Та к і сталося. Вранці 24 лютого В’ячеслав поїхав до Макарова. У його військовому квитку було зазначено, що він приписаний до 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. З Макарова його направили у цю частину. У той же день Едуард Адаменко завіз В’ячеслава у місто Звягіль у розташування військової частини. Більше хлопці не бачилися.

Едуард Адаменко одразу долучився до допомоги Теробороні та ЗСУ

Вже за кілька днів ворог був на Макарівщині. Мама Едуарда, Ольга Юріївна пригадує, що Херсонщина була окупована ще в перший день широкомасштабного наступу. Село, де вона мешкала, розташоване за 15 км від Криму. Але у той момент зв’язок ще був і вона телефонувала сину. Едуард сказав, що він не може просто так сидіти і чекати, треба щось робити.

І він робив. Коли було оголошено збір речей і продовольства та рюкзаків, необхідних для захисників Макарова, Едуард возив зібрані у селі речі своїм автомобілем в Макарів. Допомагав Теробороні, допомагав ЗСУ.

Едуард разом з друзями відслідкували місце нічліжки окупантів, які були розбиті в Ситняках і з’їхали з Житомирського шосе та зупинилися в лісосмузі між Рожевом та Ситняками. Коли ворожа техніка пішла в бік Києва, на місці хлопці виявили деяку амуніцію та передали її бійцям 95-ї окремої десантно штурмової бригади, які в той час прибули в Ситняки з Житомира та рухалися далі в напрямку Макарова.

Автомобіль в якому їхав Едуард з друзями був обстріляний московськими окупантами в районі мосту на Житомирському шосе

Ольга Юріївна, мати Едуарда Адаменка, розповідає: “Востаннє розмовляла з сином 28 лютого 2022 року”.

Саме у цей день Едуард Адаменко загинув. Автомобіль в якому їхав Едуард з друзями був обстріляний московськими окупантами в районі мосту на Житомирському шосе по дорозі на Завалівку. Едуард отримав поранення не сумісні з життям, але ще встиг вибратися з автомобіля, намагаючись врятуватися. Знайшли тіло Едуарда лише 4 березня 2022 року. Похований Едуард Адаменко в селі Червона Слобода.

Лише у травні 2022 року за допомогою Міжнародного Комітету Червоного Хреста, за сприяння держави та волонтерів, Ользі Юріївні з молодшим сином вдалось виїхати на підконтрольну Україні територію.

В’ячеслав Фісюренко, позивний “Племяш”, загинув у вересні 2022 року

У той же час старший сержант В’ячеслав Фісюренко, позивний «Племяш», у складі 30-ї механізованої бригади відбув на Донбас.

Пізніше, у червні 2022 року, частина бригади прибула на ротацію в місто Іванків на Київщині, недалеко від кордону з білоруссю. Тоді В’ячеслава відпустили додому на три дні. Він був дуже радий зустрічі з коханою дружиною і сином. У липні 2022 року знову дали відпустку на тиждень, пригадує дружина Дарина, але вдома В’ячеслав побув лише день. Зателефонував командир і сказав, що частину терміново переводять на Схід.

15 вересня 2022 року старший сержант В’ячеслав Фісюренко, при виконанні службового завдання, загинув у бою біля нпселеного пункту Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині. Похований герой в селі Червона Слобода. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять! Вічна слава захисникам України!

В рамках циклу розповідей про втрачених захисників України, які так чи інакше пов’язані з Макарівською громадою ми вже розповідали про Віталія Дудая, який вважав, що не має права боятися та Олександра Цибенко, який був поранений, нагороджений і загинув вбиваючи окупантів, а також про Дмитра Шульгу, який хотів воювати зі злом.

Раніше ІА “MKV” писало про наймолодшого полеглого серед бійців 95-ї ОДШБр 25-річного Аркадія Бойко, який захищав Макарів та Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!