Олександр Жолондієвський: шлях із поліської глибинки до безсмертя

У лютому–березні 2022 року 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого стала щитом на підступах до столиці, мужньо обороняючи і звільняючи Макарівщину від російських загарбників. У її лавах бився й Олександр Борисович Жолондієвський – простий українець із поліського села, який у час великого випробування став воїном і віддав своє життя за свободу рідної землі.

Олександр Борисович ЖОЛОНДІЄВСЬКИЙ народився 17 серпня 1971 року в поліській глибинці — селі Неньковичі Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області, на самому кордоні з Білоруссю. Тоді ці землі ще не знали меліорації, і село стояло серед боліт.

Дитинство і юність

Виростав у простій сільській родині: батько, Борис Йосипович, працював шофером, мати, Катерина Борисівна, завідувала ФАПом. Малим Сашко любив рибалити, ходити в ліс по ягоди й гриби, разом зі старшим братом Сергієм допомагав батькам по господарству. Був товариським, мав багато друзів, а понад усе цікавився технікою.

Перша вчителька Тетяна Андріївна згадувала його як доброго, справедливого і старанного учня:

«Завжди усміхнений, з милими вдумливими очима – таким він був і залишиться в нашій пам’яті. Його любили і поважали і вчителі, і діти».

Освіта і перші кроки в житті

У 1978 році Олександр пішов до Неньковицької восьмирічної школи. Ще тоді часто повторював: «Я буду водієм автобуса».

Після закінчення школи у 1986 році вступив до Сарненського СПТУ № 21, де здобув спеціальність «тракторист-машиніст» і водійські права. Під час навчання проявив себе у спорті: став переможцем обласних змагань із кульової стрільби серед учнівської молоді. Кубок за перемогу і досі береже мати.

Мав природний хист до майстрування. Навіть коли у 7 класі опинився на лікуванні в Рівненській лікарні, то повернувся додому із сувенірами, які зробив власноруч… із систем для переливання крові. Його «золоті руки» завжди знаходили застосування.

У 1991 році був призваний на строкову службу. Повернувшись у рідне село, застав складні часи: колгоспи розвалювалися, робота зникала. Але Олександр не здавався – працював сантехніком, їздив на заробітки, згодом завів власне господарство, придбав трактор і обробляв землю.

Родина

У 1995 році одружився з Катериною. Подружжя виростило трьох дітей – синів Ігоря й Володимира та доньку Наталку. Олександр був добрим, уважним і турботливим батьком, який понад усе любив своїх дітей.

Односельці згадують його як щирого, працелюбного і завжди готового допомогти чоловіка.

Військова служба

У 2015 році разом із сином Ігорем Олександр підписав контракт у спецпідрозділі «Азов» Національної гвардії України. Брав участь в охороні Маріуполя та прилеглих територій. Був відзначений нагородами: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалями «Учасник АТО» та «Учасник бойових дій».

Після завершення контракту у 2018 році повернувся додому. Та вже у 2021 році знову став до лав захисників – цього разу водієм у 14-й окремій механізованій бригаді. На службу разом із ним пішли і його сини.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр, Ігор та Володимир Жолондієвські стали на захист України.

Останній бій: Макарівщина, 8 березня 2022 року

На початку березня Олександр перебував із побратимами у селі Наливайківка на Макарівщині. Востаннє він зателефонував матері 7 березня: «Мамо, я тебе не чую, у нас тут поганий зв’язок. У мене все добре». Це були його останні слова.

Наступного дня відбувся один із найзапекліших боїв під Макаровим.

2 березня до Наливайківки прибули чотири танки 14-ї бригади. Танк командира Олексія Гребенюка вже того ж дня прийняв перший бій. Танкісти розташували техніку на вулиці Шевченка: одна машина прикривала напрямок на Почепин, інша – на аеродром.

8 березня вранці українські воїни отримали наказ висунутися в напрямку Липівки. Колона складалася з трьох танків та трьох БМП. Вийшовши до посадки між Липівкою і Макаровим, наші бійці першими відкрили вогонь: знищили 6 ворожих танків, «Урал» із боєкомплектом та БМП й живу силу.

Але бій точився у складних умовах: падав мокрий сніг, видимість була погана. З боку Макарова, з території АЗС, несподівано з’явився російський танк і відкрив вогонь. Кілька наших машин було підбито. В одному з боїв побратими бачили, як з охопленої вогнем техніки вибиралися бійці, проте ворожий снаряд влучив у БМП, і вона спалахнула.

Саме в цьому бою загинув Олександр Жолондієвський. Його побратими вивезли тіло з поля бою на БМП та доставили до Наливайківки.

Пам’ять і нагороди

12 березня 2022 року в рідному селі Неньковичі Рівненської області відбулося прощання з Героєм.

Та горе родини було подвійним: 4 червня того ж року на Харківщині загинув молодший син Олександра – Володимир, якому не вистачило одного тижня до 23-річчя.

За мужність і відвагу Олександр Жолондієвський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «За оборону рідної держави. Макарів».

Він віддав своє життя за свободу України, залишивши у глибокому горі батьків, дружину, дітей та трьох онуків. Його ім’я навіки залишиться серед тих, хто боронив рідну землю до останнього подиху.

Раніше ІА “MKV” писало, про відкриття Алеї Слави у с. Калинівка на Макарівщині.

Найактуальніша інформація та новини Макарівщини в нашому Telegram-каналі та у фейсбуці