Освітянин за дипломом, краєзнавець – за покликом душі…

25 липня 1925 р. народився Сергій ЛЕВЧЕНКО. І сьогодні наша розповідь про нашого видатного земляка…

Сергій Михайлович Левченко народився Сергій Михайлович у 1925 р. в с. Королівка Макарівського району. Навчався у місцевій школі. Після закінчення 7-го класу вступив до Київського педагогічного училища. Але навчання не закінчив – розпочалася німецько-радянська війна.

Сергій Левченко у складі студбатальйонів потрапляє на спорудження оборонних редутів навколо Києва. Коли ворог наблизився до столиці України, Сергій Михайлович вирішив іти на фронт. Але він не проходив по віку, а тому при записі в добровольці додає собі один рік.

Дулаг

Був учасником оборони Києва. Коли 19 вересня 1941 р. ворог взяв захисників столиці в оточення, разом з товаришами змушений виходити з кільця. При прориві потрапив до полону.

Як військовополонений разом з товаришами потрапив до дулагу (пересильного табору для військовополонених – В.Г.) № 160 «Хорольська яма». Але вже зовсім швидко Сергію Левченку і кільком товаришам вдалося втекти.

У найближчому селі зміг переодягнутися, а за кілька тижнів дістався до рідного села Королівки. Представникам німецької влади розповів, що повернувся після навчання в училищі.

Життя в окупації

Згодом до села повернувся і брат Сергія – Іван, який теж втік з німецького полону. Іван восени 1942 р. організовує підпільну групу, проте Сергій у ній виконує лише окремі завдання. А тому, коли у червні 1943 р. члени групи були викриті і арештовані, Сергій залишився поза підозрою.

Мобілізація

У грудні 1943 р., після приходу в село Червоної армії, Сергій Михайлович був мобілізований до лав Червоної армії. Службу проходив в 430-му окремому винищувально-протитанковому дивізіоні. Брав участь у визвольних боях в Білорусії і в Україні. У травні 1945 р. був переведений до 5-го запасного полку зв’язку.

У серпні 1945 Сергій Михайлович був переведений на Далекий Схід Радянського Союзу до складу 1887 зенітного артилерійського полку 2-го Далекосхідного фронту. Брав участь у розгромі Квантунської армії та закінченні Другої світової війни.

Діна Свиридівна зазначає, що на Далекому Сході Сергій Михайлович перебував у складі 430-го окремого винищувального протитанкового дивізіону.

Освітня діяльність

Повернувся у рідне село лейтенант Сергій Левченко лише у жовтні 1949 р. З листопада 1949 р. працює піонервожатим у рідній школі в Королівці. Заочно навчається в Київському педагогічному інституті імені М. Горького на історичному факультеті.

Потім вчителем працював в Королівській школі, Завалівському дитячому будинку, Копилівській, Липівській, Великокарашинській, Плахтянській та Гавронщинській школах. І в кожній із цих шкіл відкривав краєзнавчі гуртки, створював музеї. На жаль, на сьогодні більшість з них не існує. Доля експонатів, відшуканих Сергієм Михайловичем, – невідома.

Також Сергій Левченко був активістом ветеранського руху. Він організував не одну зустріч учасників Другої світової війни.

Краєзнавчі пошуки

З 1990 р. Сергій Михайлович працює директором Макарівського районного історико-краєзнавчого музею. Заклад на той момент був у занепаді. Фінансування з районного бюджету на нього не виділялося. І Сергію Левченку довелося все фактично піднімати з нуля. Досить в короткі терміни йому вдалося налагодити зв’язки з дослідниками по території всього колишнього Радянського Союзу.

Саме завдяки зусиллям Сергія Михайловича у музеї було поновлено опалення. Адже сирість могла пошкодити і знищити значну кількість цінних експонатів. Дуже важко переживав Сергій Левченко, коли у 1992 р. було пограбовано музей. Назавжди було втрачено велику кількість цікавих експонатів, насамперед – нагород.

Слід зауважити, що задовго до цієї події Сергій Михайлович у керівництва району просив поновити сигналізацію в музеї.
Але до нього прислухалися лише після крадіжки.

Архів листів, які на сьогодні зберігаються в музеї, розповідають, що Сергій Михайлович цікавився всіма періодами історії Макарівщини. Він листувався з теми козацтва в Макарівщині; шукав документи про рід Трубецьких у Гавронщині; вів листування з Інесою Крайзман щодо євреїв Макарова. Саме Сергій Левченко започаткував у музеї збір літератури з історії УПА. Це свідчить про те, що краєзнавець завжди залишався в епіцентрі наукових досліджень.

Ну, і тема, якою, напевно, найбільше жив Сергій Михайлович: це оборонні бої на Макарівщині та доля воїнів 171-ї стрілецької та 28-ї горнострілецької дивізій. Про цей факт свідчить 19 (!!!) папок з листами, написаними Сергієм Левченком чи адресованими йому. У музеї завдяки пошукам Сергія Михайловича на сьогодні зберігається три рукописи спогадів про важкі бої 171-ї стрілецької дивізії.

У музеї функціонує картотека, складена ще Сергієм Михайловичем. У ній вписано адреси майже всіх учасників оборонних боїв на Макарівщині. За результатами пошукової роботи було встановлено місця найзапекліших боїв на теренах району у 1941 р. Сергій Михайлович, за словами його дружини Ніни Яківни, планував встановити на цих героїчних місцях пам’ятники. Але за свого життя встиг поставити лише один – між селами Липівка та Королівка. На жаль, у районі не знайшлося продовжувачів справи Сергія Михайловича.

Впевнений, не лише я зараз користуюся результатами пошукової роботи Сергія Михайловича, адже багато хто з читачів хоч раз та й відкривав 4-й том «Книги Пам’яті» по Київській області, де вміщено прізвища загиблих наших земляків. А всі ці дані збирав саме Сергій Михайлович.

Він був відповідальним секретарем «Книги Пам’яті» у Макарівському районі. Саме він збирав всі ці дані. Потім публікував їх початковий варіант у районній газеті. Після отримання листів продовжував пошуки, вносив потрібні зміни. Результат цієї клопіткої праці ми бачимо у вигляді вже згадуваної книги.

На превеликий жаль, не видав Сергій Михайлович за життя своєї власної книги. Адже як ми бачимо, життя цієї людини було багатим на події. І думаю, багато чого б він хотів передати наступним поколінням. Якби йому вдалося видати свою книгу вона користувалася б популярністю у мешканців району.

Але незважаючи на таку активність у краєзнавчій та музейній роботі, Сергій Левченко майже не отримував підтримки від керівництва району. Про це свідчить хоча б той факт, що у червні 1992 р. ставка директора музею була скорочена вдвічі. Крім того, було скорочено у закладі всі посади, крім директора. І тепер вся робота по музею лягла на плечі одного Сергія Михайловича та він, як свідчать численні документи, з нею справлявся на «відмінно».

У липні 2002 р. пішов від нас Сергій Михайлович Левченко. Але залишив по собі великий краєзнавчий пласт для наступних поколінь.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!