Олександр Омельченко: життя, присвячене праці, громаді та захисту України (фото)

Макарівщина продовжує карбувати в пам’яті імена своїх найкращих синів. Серед них — Олександр Омельченко, чий життєвий шлях став зразком справжньої чоловічої мужності, відданості рідному селу та безмежної людяності.

Коріння та шкільні роки

Олександр Сергійович ОМЕЛЬЧЕНКО народився 9 травня 1979 року в селі Наливайківка. Його батьки були простими й працьовитими людьми: мама, Лідія Петрівна, працювала продавцем у сільському магазині, а тато, Сергій Олександрович — трактористом у місцевому колгоспі «Родина». У 1989 році в родині з’явився молодший син Віталій.

У 1986 році Сашко пішов до першого класу Наливайківської школи. Тут він здобув базову середню освіту та знайшов багатьох друзів. Юнак обожнював спорт, особливо футбол. Саме на футбольному полі він отримав своє дитяче прізвисько «Косарка» — за швидкість, наполегливість та непоступливість у грі. Після школи Олександр обрав шлях батька — здобув професію тракториста.

Гарт армійською службою

Важливою сторінкою його становлення стала служба у Збройних силах України. 24 червня 1997 року Олександр був призваний до лав армії. Строкову службу розпочав у в/ч А3167 на Чернігівщині, а згодом продовжив її у Кривому Розі. Цей досвід навчив його дисципліні та відповідальності, які пізніше стали вирішальними на фронті.

Родина та мирна праця

Після демобілізації Олександр повернувся до рідної Наливайківки. Працював трактористом у колгоспі, а згодом — водієм у комунгоспі. Саме в рідному селі він зустрів Наталію. 26 лютого 2006 року пара стала на весільний рушник, а 6 травня 2007 року в них народилася донечка Юлія, яка була для батька найбільшою радістю.

Олександр ніколи не стояв осторонь захисту країни. У 2015 році він був мобілізований до ЗСУ та став учасником АТО. Повернувшись у 2017-му, працював в «Укравтодорі». Олександр був душею громади: у 2018 році разом зі Спілкою УБД Макарівщини він власноруч висаджував бузкову алею у Панському парку селища Макарів — живий символ надії, що квітне й досі.

Повномасштабна війна: позивний «Ведмідь»

24 лютого 2022 року війна увірвалася в кожну домівку. Олександр відразу пішов до військкомату. Спочатку служив стрільцем роти охорони 3-го відділу Бучанського РТЦК та СП, захищаючи рідну Макарівщину. Отримав позивний «Ведмідь», який ідеально пасував його силі та доброті.

З кінця 2022 року продовжив службу в лавах легендарної 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців на посаді головного сержанта 2-ї стрілецької роти. Боронив Волноваський район, а з 2023 року брав участь у надважкій обороні Вугледару.

Побратими згадують, що Олександр був для них як батько. Навіть у пеклі війни він дбав, щоб кожен був ситий і зігрітий: готував смачні налисники, грів воду, знаходив слова підтримки. Він умів створювати тепло там, де панували холод і темрява.

11 жовтня 2023 року поблизу Вугледара життя Олександра обірвав ворожий дрон. 22 жовтня він назавжди повернувся додому, до рідної Наливайківки, де спочиває на місцевому кладовищі.

9 травня 2024 року на фасаді Наливайківської гімназії йому було відкрито меморіальну дошку.

За мужність Олександр Омельченко був нагороджений:

• орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);
• відзнакою Президента «За оборону України»;
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест»;
• нагрудним знаком 72-ї ОМБр «Україна або смерть»;
• медаллю «За оборону рідної держави. Макарів»;
• медалями «Сильному духом», «Учасника бойових дій», «Учасника АТО» та «Ветерана війни».

Він залишився в пам’яті кожного з нас — як велике серце, що билося в унісон із рідною землею.

Вічна слава Герою!!!

Раніше ІА MKV писало про виставку вишиванок у Макарові.

Найактуальніша інформація та новини Макарівщини в нашому Telegram-каналі та у фейсбуці