Життя, присвячене слуху та порятунку людей: пам’яті видатного отоларинголога Павла Вінничука

До Дня медичних працівників ми згадуємо тих, чия праця була взірцем високого покликання, а вірність професійній присязі залишалася непохитною до останньої хвилини. Серед таких імен — Павло Васильович Вінничук, видатний український науковець, хірург від Бога та людина великого серця, чиє життя трагічно обірвалося на Макарівщині під час повномасштабного вторгнення.

Лікарська династія та шлях у науку

Павло Васильович народився 10 лютого 1954 року в місті Звенигородка на Черкащині в родині інтелігентів. Його батько, Василь Іванович Вінничук, був відомим кардіологом, який тривалий час виконував обов’язки завідувача кафедри кардіології ДУ «Інститут кардіології ім. акад. М. Д. Стражеска». Мати, Леся Павлівна, працювала вчителем історії в одній із шкіл Києва.

У 1977 році Павло Вінничук закінчив Київський медичний інститут ім. О. О. Богомольця. Після інтернатури працював лікарем-отоларингологом у дитячій спеціалізованій лікарні № 14 та в міській лікарні № 23 міста Києва.

Згодом понад 38 років свого життя Павло Васильович віддав ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О. С. Коломійченка НАМН України». Він пройшов шлях від лікаря-сурдолога дитячого слуховідновлювального центру до провідного науковця. З 1989 року, на запрошення члена-кореспондента НАМН України, професора Г. Е. Тімена, працював у відділі ЛОР-патології дитячого віку.

Новатор отохірургії та наставник

У 1988 році під керівництвом професора Г. Е. Тімена Павло Вінничук успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Лікування хворих з хронічними ринітами лазерним випромінюванням».

Він постійно вдосконалював майстерність на вітчизняних та міжнародних майстер-класах з отохірургії та пластичної хірургії. Павло Васильович робив вагомий внесок у покращення діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів із тяжкими формами сенсоневральних порушень слуху. Його науковий доробок — це понад 120 публікацій та два зареєстрованих свідоцтва на винаходи.

Павло Васильович володів практично всіма складними хірургічними втручаннями на ЛОР-органах. Він освоїв, впровадив та модифікував такі високотехнологічні операції, як меатотимпанопластика та пластика вушних раковин при анотії, мікротії та відстовбурченості (досвіду проведення багатьох із цих втручань на той час не було в жодному іншому закладі України). З 2012 року брав активну участь у програмі кохлеарної імплантації, повернувши можливість чути сотням дітей та дорослих.

Окрім практичної та наукової діяльності, він був членом Президії Всеукраїнської асоціації пластичних, реконструктивних та естетичних хірургів, відповідав за напрямок санавіації при МОЗ України та щиро ділився досвідом із молодими інтернами й ординаторами.

«Він був лікарем від Бога»: вдячність пацієнтів

Найкраще про професіоналізм та чуйність Павла Васильовича говорять слова тих, кому він подарував повноцінне життя:

«Я вдячна Павлу Васильовичу за те, що моя дочка зараз чує… Він зробив їй складну операцію… Нехай спочиває з миром», — згадує Ольга Цигун.

«Велика вдячність цій людині. Він був лікарем від Бога. 7 років тому зробив операцію моєму синочку, все минуло добре. Дитина ходить до школи і вільно спілкується з однолітками…», — ділиться Леся Круглова.

Подвиг та трагедія в окупації на Макарівщині

У лютому 2022 року, рятуючись від обстрілів столиці, Павло Вінничук разом із дружиною та донькою приїхав до села Вишеград Макарівської громади.

Навіть опинившись в окупації, лікар не припинив рятувати життя. 4 березня 2022 року до Колонщинського ФАПу важкопораненим доставили 35-річного Сергія Овсієнка з Немішаєвого. Чоловік постраждав від влучання снаряда в будинок: мав черепно-мозкову травму, переломи тазостегнового суглоба та тяжке ушкодження ока. На шляху до допомоги автомобіль із пораненим кілька разів потрапляв під ворожі обстріли, але братові вдалося довезти його до Колонщини.

Павло Васильович без вагань долучився до порятунку чоловіка і зробив усе можливе, аби стабілізувати його стан та надати необхідну допомогу.

Після проведеної операції лікар повернувся додому у Вишеград. Вже за кілька годин на подвір’я зайшли російські військові. Прагнучи захистити рідних, Павло Васильович встиг лише зачинити броньовані двері будинку, де сховалися його дружина та донька, а сам вийшов назустріч окупантам. Цей самовідданий крок урятував життя його родині, але для самого лікаря став фатальним — рашисти застрелили його просто на подвір’ї.

Понад 5 годин жінки переховувалися в будинку, поки доньці не вдалося вибратися на дах, де її помітили загарбники. Після цього рідних лікаря примусово вивезли до Білорусі, проте згодом їм вдалося повернутися на Батьківщину.

Павло Васильович Вінничук залишив незабутній слід в історії української медицини, світлу пам’ять у серцях колег та сотні врятованих пацієнтів. У День медичних працівників ми схиляємо голови перед його високим професіоналізмом, людською мужністю та самопожертвою.

Світла пам’ять Лікарю та Герою!