Той, хто пішов без наказу, але з переконанням

Історія Миколи Шурабури — це історія людини мирного життя, яка у вирішальний момент не змогла залишитися осторонь. Він не планував війни, не готувався до неї заздалегідь, але коли вона прийшла — зробив свій вибір. Свідомий, тихий, без пафосу. Такий, який роблять справжні.

Микола Миколайович Шурабура народився 30 жовтня 1979 року у Ворзелі на Київщині.

Навчався в Ірпінській загальноосвітній школі № 3. Після її закінчення здобув фах у Київському індустріальному технікумі, а згодом — вищу освіту в Київському університеті будівництва і архітектури.

Працював в охороні, згодом — у «Київобленерго». Пізніше влаштувався інженером із теплоповітряних вентиляційних комунікацій у київській фірмі, що спеціалізувалася на вентиляційному обладнанні, батареях, насосах і котлах. Мешкав в Ірпені. Створити власної сім’ї не встиг.

Микола дуже любив природу і подорожі. Найбільше — на велосипеді або мотоциклі. У туристичному наплічнику завжди мав усе необхідне. Любив дивитися на зорі, легко зривався на озеро чи до лісу по гриби, не оминав можливості далеко запливати човном на Дніпрі. Велосипедом об’їздив, зокрема, південь України — вечорами ставив намет і ночував біля моря.

Багато читав. Особливо любив Джека Лондона та Ернеста Хемінгуея. Завжди заступався за молодших, керувався простою, але глибокою філософією: їм ще жити, а ми маємо їх підтримувати. Був дуже людяним, щирим, готовим допомагати словом і ділом.
24 лютого 2022 року Микола Шурабура пішов до військкомату. Його направили до штабу територіальної оборони на вулиці Пушкінській у будівлі ДОСААФ в Ірпені. Згодом він зателефонував рідним: «Нас везуть у район Стоянки».

25 лютого сказав сестрі: «Наташо, не переживай, нас тут годують».

26 лютого близько сьомої вечора востаннє зателефонував — окремо мамі, сестрі та друзям. Ймовірно, вже усвідомлював серйозність ситуації.

26 лютого 2022 року Микола Шурабура загинув на Новоірпінській трасі, 1 — на перехресті в напрямку Пущі-Водиці (Оболонський район Києва).

Почалася окупація Ірпеня. Рідні були змушені евакуюватися до Львова. Тривалий час про Миколу не було жодної інформації. Сестра розмістила у Facebook його фото з проханням допомогти в пошуках.

11 квітня 2022 року вона повернулася до Ірпеня та продовжила пошуки. Побувала в будівлі ДОСААФ — там панували руйнування, безлад і замінування. Після звернення до поліції з’ясувалося, що Микола загинув, а його тіло перебуває в морзі в Києві на вулиці Оранжерейній.

Згодом родина дізналася, що Микола Шурабура служив у 114-й окремій бригаді територіальної оборони, хоча рідним про це не повідомляв. 25 лютого він прийняв присягу і був зарахований до лав 114 ОБрТрО, яка дислокувалася в Гостомелі. Наступного дня загинув.

Як встановив слідчий, українські бійці перебували на перехресті в засідці та були окопані. Уночі на позиції несподівано натрапила ворожа диверсійно-розвідувальна група. Микола Шурабура загинув одним із перших — одна куля влучила в серце, інша — в легені. Ймовірно, він був без бронежилета. Тіло доставили до моргу в Києві 2 березня.

Миколу Шурабуру посмертно нагороджено медаллю «За мужність» ІІІ ступеня. До родини приїздили його побратими та військовий капелан.

Сестра Наталя Будинкевич згадує: «Я не уявляю, щоб він учинив інакше. Він розумів, що йде на смерть. Хоча в армії не служив, мав проблеми зі спиною. Але в Миколи була своя ідея. Він усвідомлював усі ризики, та через свій характер учинив так, як учинив».

Тіло Миколи Шурабури рідні забрали з моргу 16 квітня 2022 року. Поховали його 17 квітня, на Вербну неділю, в селі Мотижин на Макарівщині, де мешкає мама Героя. Це село Микола дуже любив і вважав своєю малою батьківщиною.

Рішенням Ірпінської міської ради Миколі Шурабурі посмпертно присвоєно почесне звання «Почесний громадянин міста Ірпінь».
Його смерть була миттєвою, а життя — коротким: 42 роки. Але цей шлях був наповнений гідністю, відповідальністю і любов’ю до людей та своєї землі.

Раніше ІА МКВ писало про Максима Забишного, полеглого Захисника з Комарівки

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!