Олег СВИНЧУК: шлях Героя, який призвів до Безсмертя

10 грудня свою 11-ту річницю від дня створення відзначила 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого — з’єднання, яке відіграло ключову роль в обороні Макарівщини у лютому–березні 2022 року. Воїни цієї бригади зупинили ворога на підступах до Києва, а багато з них назавжди залишилися на полі бою.
Серед тих, хто поклав життя, захищаючи Макарів і Україну, — старший солдат Олег Свинчук, навідник танкового взводу, чия історія стала частиною великої історії незламності.

Олег Анатолійович СВИНЧУК народився 12 вересня 1993 року в селі Бережці Любомльського району Волинської області.
Був наймолодшим сином у родині Надії та Анатолія Свинчуків, ріс у теплому родинному колі разом із трьома братами та двома сестрами. Єдиний залишився жити у батьківській хаті — батьки чекали, коли він створить свою сім’ю.

«Він був дуже веселий, умів підібрати потрібне слово, щоб підтримати. Мав багато друзів, — згадує сестра Олена. — Любив дітей. Своїх не мав, то грався з племінниками».

У 2015 році Олега призвали на строкову службу до лав Збройних Сил України. Уже за кілька місяців він вирішив продовжити військовий шлях і перейшов на контрактну службу.

З 2016 року працював у Польщі, однак повернувся додому з твердим рішенням — бути військовим.

З 2021 року служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, працював навідником танкового взводу танкового батальйону.

8 березня 2022 року, під час запеклого бою поблизу Макарова, танковий екіпаж, у складі якого був Олег Свинчук, разом з іншими екіпажами танкового батальйону знищив шість одиниць ворожої техніки та значну кількість живої сили противника. У тому бою Олег загинув разом зі своїм екіпажем — Сергієм Васічем та Віталієм Пархомуком — внаслідок прямого влучання з ворожого танка.

«Коли восени почали говорити, що росія нападе на Україну, Олег казав: “Ми обов’язково переможемо, але повернемося додому не всі”. Ніби щось відчував, — згадує Олена. — Вже під час війни він по телефону заспокоював: усе добре, роботи багато. “Хочу додому, у тепле ліжко і відіспатися”, — ця фраза особливо врізалася в пам’ять. А ще казав, щоб ми не боялися — вони стоятимуть до останнього і ворога до нас не пропустять».

У той день — 8 березня 2022 року — мати і сестра чекали його дзвінка. Та замість дзвінка біля двору зупинилася машина. Люди у військовій формі повідомили страшну звістку.
Тато вкляк біля дверей, а мама й кроку не могла ступити — як таке могло статися з їхнім сином…

Батьки довгих півтора року чекали результатів експертиз, щоб попрощатися з Олегом за християнським звичаєм.

6 вересня 2023 року Олег востаннє повернувся додому — «на щиті». Провести Героя в останню дорогу зійшлося все село — рідні, близькі, побратими. Заупокійний молебень відбувся у храмі села Бережці, поховали Захисника на місцевому кладовищі.

Указом Президента України старшому солдату Олегу Свинчуку присвоєно звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордену «Золота Зірка».

«Як почула виступ Президента, котрий оголосив, що нашого Олежика представили до “Золотої Зірки”, не могла стримати сліз. Болить аж до неба! Та ми всі так пишаємося ним!», — каже класний керівник Марія Козей.

Сьогодні ім’я Олега Свинчука назавжди вписане в історію України та Макарівщини — як символ відваги, самопожертви та братерства.

Його подвиг — це не лише сторінка минулого, а й дороговказ для нашого майбутнього.

Пам’ятаємо. Шануємо. Низько вклоняємося Герою, який віддав життя, щоб ми жили у вільній країні.

Раніше ІА МКВ писало про Ігоря ПРИВАЛА, полеглого Захисника з Мар’янівки

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!