Загинув у день народження матусі: історія Богдана Іщука, Героя з 95-ї бригади

Вони стали до бою, не чекаючи наказу. Вони першими йшли назустріч вогню, коли інші ще звикали до слів «повномасштабне вторгнення». Вони — воїни 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Серед них — Богдан Іщук. Його життєвий шлях, сповнений мрій, сили й людяності, обірвався у березні 2022-го на околицях Макарова.

Богдан Олександрович ІЩУК народився 7 квітня 1993 року в Житомирі. Навчався в ЗОШ № 19 (1-7 клас), а з 8-го класу у ліцеї при ЖДТУ (нині – ліцеї №1), був допитливим, активним хлопцем, завжди прагнув бути попереду — у навчанні, у спорті, в житті.

«Богдан був для мене дуже бажаною дитиною. Він був сенсом мого життя. Це була моя гордість, моя радість, моя підтримка», — згадує мама Валентина.

Уже в дитинстві проявив себе як лідер: серед друзів був першим, ніколи не стояв осторонь, якщо хтось потребував допомоги. Захищав слабших, поважав старших. Часто забирав із вулиці покинутих собак — одна з них і досі живе з родиною.

Після школи вступив до Державного університету телекомунікацій і здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Системна інженерія». Став підприємцем. Захоплювався автомобілями — ремонтував, продавав, розумівся на деталях. Один із його авто, після його загибелі, передали на потреби Збройних сил.

Любив життя: спорт, подорожі, нові враження. Побував у багатьох країнах, але серцем завжди був вдома. Мріяв про сім’ю, дітей, затишок — не встиг.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, вже наступного дня, 25 лютого 2022 року, Богдан добровільно пішов до військкомату. Не мав досвіду служби, але мав щось більше — рішучість. Він не міг стояти осторонь, коли рідна земля горіла під ногами.

«Від нього іншого не можна було чекати», — каже мати. — «Коли він ішов з речами у військкомат, сказав: “Ось я іду, а вас самих залишаю”. І тепер, коли його вже немає, я думаю: “А могло би бути по-іншому?” Напевно, ні. Він ніколи не став би ховатися за спинами інших…»

Солдат Богдан Іщук став інструктором групи планування бригадної артилерійської групи 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Останній дзвінок до мами був 5 березня 2022 року. Під час розмови натякнув, де перебуває — на межі Київської та Житомирської областей, неподалік Житомирської траси. А вже наступного дня, 6 березня 2022 року, під час запеклого бою за підприємство «Аеротехніка» на околиці Макарова, Богдан отримав смертельне поранення при підриві ворожого танка.

«6 березня — мій день народження. І коли він не подзвонив — я все зрозуміла. Не привітати мене він просто не міг…» — розповідає пані Валентина.

Офіційне підтвердження загибелі надійшло лише 21 березня 2022 року.

«Я ходила в його частину, дзвонила у військкомат, ніхто нічого не уточнював: “На виконанні бойового завдання”», – згадує матуся Героя.

Наступного дня, 22 березня 2022 року, Богдана Іщука поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі.

За проявлену мужність, вірність присязі та самопожертву Указом Президента України від 5 квітня 2022 року Богдан Іщук посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. У квітні 2025-го його посмертно вшанували нагрудним знаком «За оборону Макарівщини».

«Мій син — Герой з великої літери. Це моя гордість. І водночас — мій біль, з яким я житиму до останнього подиху. Я його дуже люблю. І любитиму завжди», — каже мама.

Історія Богдана Іщука – це не лише біль утрати. Це історія світла, честі та любові. Любові до життя, до людей, до України. Він пішов добровольцем — без пафосу, без камер, без гарантій. Просто тому, що інакше не міг.

Він був там, де мав бути. І в цьому — вся його суть.

Раніше ІА “MKV” писало, про полеглого Захисника МАкарівщини Олександра Жолондієвського, бійця 14-ї бригади.

Найактуальніша інформація та новини Макарівщини в нашому Telegram-каналі та у фейсбуці