«…Я ще не під’їхав, як зрозумів, що – все…»

14 березня 2022 р. біля села Гавронщина на Макарівщині російські військові з бронетранспортера розстріляли колону цивільних автомобілів, в результаті було вбито 5 осіб, серед яких двоє – діти. Старшому хлопчику Максиму Логвиненку було 15 років, а молодшому Тімуру Козирєву – 1 рік та 7 місяців. Сьогодні шана розповідь саме про нього…

Батьки Тімура Олександр та Тетяна познайомились у 2019 році. Через рік одружились і чекали народження малюка. «Немовля до останнього не показувало свою стать. Ми до пологів не знали, буде в нас дівчина чи хлопчик», – згадує батько Олександр Козирєв. Ім’я Тімур для свого сина, який народився 26 липня 2020 року, обрав саме він.

Мирне дитинство…

Родина жила у с. Здвижівка на Київщині. Олександр працював на будівництві у столиці, Тетяна виховувала маленького сина. Тімур ріс схожим на батька – і зовнішньо, і за характером.

«Це наче я був… Перші місяці з малям було, як у всіх. І весело, і цікаво, багато ночей не спали, але все було добре», – розповідає тато Олександр.

Хлопчик був здоровим, швидко ріс. Як тільки почав ходити, став активно пізнавати світ – руки так і тягнулися до всього.

«Ми старались нічого з речей не класти на рівень, куди він може досягти. Бо все брав до рук і розкладав на підлогу. Щось набридло – взяв нове. Потім знову повертався до старого», – ділиться спогадами Олександр.

У 2021 р. відсвяткувала перший рік життя Тімура.

«Багато всього йому надарували. Син ще не розумів, що це його свято. Йому просто було весело. Стільки уваги звідусіль», – пригадує тато.

Забавок у малюка було багато, але найбільше любив іграшкову бензопилу. Вона вмикалася за допомогою кнопки та гуділа, а Тімура це дуже тішило. У свої рік і сім місяців він ще не говорив повними фразами, а окремими короткими словами.

Воєнне дитинство…

24 лютого 2022 р. батько Олександр був на роботі у Києві. Зрозумівши, що почалась повномасштабне вторгення, зібрався додому. Дістався Здвижівки пішки – вирушивши з Академмістечка у Києві. За словами чоловіка, він подолав приблизно 45 км – через ліси і річку. Дійти додому чоловіку допомогли навички з орієнтування.

«Ми з родиною залишились в окупації. На другий день селом уже їхали танки, йшла величезна колона бронетехніки. Орда заходила до нас, як до себе додому», – розповідає Олександр Козирєв.

Родина залишалась у селі. Ховались у погребі. Він захищав від уламків снарядів, проте на голову постійно сипались шматки стін та стелі. Одного разу випали двері.

«Коли був перший приліт на подвір’я, влупило так, що вікна повилітали. Ми були вдома. Я встав, увімкнув ліхтар. Дитину взагалі не бачив, хоча ліжечко стояло за два метри від нашого. Така пилюка була…. Я взяв сина разом із матрацом, за секунд 20 зніс у погріб. Та йому було все одно на те, що коїлося – навіть не прокинувся, спав до кінця того обстрілу», – зазначає Олександр Козирєв.

Виїзд в невідомість…

Про перші виїзди людей з окупації чоловік не знав. А коли довідався про наступну колону – сказав, що Тетяна з Тімуром мають їхати. Жінка відразу погодилась. Почала збирати речі.

Виїзд був запланований на 13 березня. Олександр додає – йому не подобалося те число, але залишатись в окупації, під обстрілами, маленькому Тімуру з мамою було вкрай небезпечно.

Тетяна з сином сіла до машини родини Логвиненків – Олександр із Валентиною виїздили разом зі своїм 14-річним сином Максимом. На єдине вільне місце в автівці взяли ще місцеву жительку похилого віку.

Олександр Козирєв залишився вдома. Він не знав, чи вдалось його дружині з маленьким сином дістатись безпечного місця – бо не було зв’язку. Лише через приблизно п’ять днів з’явилась інформація, що колону автівок, в якій їхали Тетяна і Тімур, розстріляли. Дізнатись, що саме сталось із його рідними, чоловік зміг лише після того, як українські захисники звільнили Київщину від російських військ.

Пошуки…

«Я не знав конкретики – чи є загиблі в тій колоні, чи ні. 5 квітня сів на велосипед та поїхав по трасі. Дорогою одна жінка казала, що ніхто з тих машин не вижив. Потім казали, що хтось вижив – мовляв, дівчина з дитиною. Я знайшов у Гавронщині хлопця Олексія, він і показав розстріляну машину. Я ще не під’їхав, як зрозумів, що – все», – ділиться Олександр Козирєв.

 13 березня 2022 року колона зупинилась на ночівлю у селі Гавронщина. Наступного дня зранку автівки знову спробували виїхати. Машину, у якій було двоє дітей, ворог розстріляв із кулеметів. Вижити вдалось лише Олександру Логвиненку.

Тімура і Тетяну Козирєвих поховали у Чернігівській області. Їхні імена розмістили на меморіалі у Бучі, який відкрили 2 липня 2023 року.

Раніше ІА “MKV” писало про мешканця с. Мар’янівка Віктора Руденка, який загинув захищаючи Україну.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!