Втрачені Захисники. Тарас Іваницький –обороняв Макарів

Понад 40 бійців 95-ї окремої десантно-штурмової бригади полягло на Макарівщині під час фази активних бойових дій у лютому – березні 2022 р. Одним з найтрагічніших днів для десантників стало 7 березня 2022 р. Близько 20 бійців загинуло того дня у Макарові. І сьогодні наша розповідь про Тараса Іваницького позивний «Хруст», який став на захист Макарова та загинув 7 березня 2022 р.

Тарас Володимирович ІВАНИЦЬКИЙ народився 26 червня 1992 р. у місті Житомир.

ЗРОСТАВ У БАГАТОДІТНІЙ РОДИНІ

Родина Володимира та Галини Іваницьких мешкала в Житомирі, але згодом переїхали в с. Озадівка Бердичівського району. Тарас мав ще двох братів – старшого Костянтина та молодшого Івана, та сестру Тетяну. Батько Тараса помер давно, мати – восени 2021 р. Навчався в місцевій загальноосвітній школі, де про свого учня згадують теплими словами: «Хороша дитина, з позитивними якостями. Це був чемний, веселий і безжурний хлопець. Займався спортом, брав участь у художній самодіяльності, пізніше запрошували Тараса як учасника АТО на зустрічі зі школярами. Завжди приходив, охоче спілкувався з педагогами та учнями…»

Далі Тарас вступив до Бердичівського професійно-технічного училища № 4, де здобув диплом за спеціальністю «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування». Після закінчення навчання майже три роки працював у сфері торгівлі – контролером-ревізором у ТОВ «СТАМА». Завжди був усміхненим та веселим, з оптимістичним поглядом на життя, завжди перебував в активному русі, прагнув ставити нові цілі та досягати їх.

ВІЙСЬКОВИЙ ДОСВІД

Тарас Іваницький завжди був патріотом України та у важку хвилину ставав на її захист. У 2014-му році був мобілізований до лав ЗСУ. Неодноразово перебував на Донбасі в складі АТО/ООС. Служив у 26-й артилерійській бригаді ім. генерала-хорунжого Романа Дашкевича. 3годом, з 2016 р., проходив військову службу за контрактом в 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду навідника мінометного взводу мінометної батареї десантно-штурмового батальйону. Мав позивний «Хруст». Під час проходження військової служби познайомився зі своїми побратимами Олександром Раковським та Олександром Шеровим, з якими стали найкращими друзями, а з часом і кумами.

За час служби Тарас був нагороджений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ст., медаллю «Учасник АТО», грамотою «За військову службу та мужність».

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Тетяну познайомив із Тарасом Іваницьким родич дівчини. Чоловіки разом служили в 95-й ОДШБр. У спогадах молодої жінки – щасливі миті життя до страшного лиха, відкритого воєнного нападу РФ на Україну. Агресивне вторгнення 2022-го року – частина російсько-української війни, розв’язаної Росією у 2014- му…

З 2017-го року, гортає сторінки недавнього минулого Тетяна Іваницька, вона почала листуватися з майбутнім чоловіком у соціальній мережі Facebook, а через рік – зустрічатися: «Тарас приїхав зі сходу України у 2018-му. В Житомирі був урочистий парад із нагоди 27-ї річниці Незалежності України, і на площі учасникам АТО вручали нагороди. Тарас отримав Грамоту за військову службу та мужність, Подяку Міністра оборони України за участь у параді, медаль «Учасник АТО», Почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» та медаль учасника параду. Незабаром знову відправився в зону АТО. Він воював, а я чекала…»

У вересні 2020 р. Тарас Іваницький звільнився з військової служби. Відразу Тетяна і Тарас одружились. Тарас намагався адаптуватись до цивільного життя, шукав сфери де б зміг себе реалізувати, будував плани на майбутнє. У грудні 2021 р. народилась донечка Софія.

НА ЗАХИСТ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 р. Тарас був з дружиною та маленькою донечкою вдома. Сім’япросила його не йти до лав ЗСУ , але Тарас відповідав «Я не можу сидіти вдома,я повинен йти аби вас захистити, все буде добре».27 лютого разом із побратимами Олександром Раковським та Олександром Шеровим добровільно пішли до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади та сталина захист нашої держави. Отримали завдання просуватися до Макарова на Київщині.Без сну і відпочинку десантники давали відповідь ворогу артилерією аби розблокувати Макарів і їм це вдалося. 6 березня 2022 р. бійці змінили своє місцеперебування і зайшли до хлібзаводу. Цього ж числа рідні говорили по телефонуз Тарасом. «Він сказав, що все нормально, що поганий зв’язок і постарається ще ввечері мене набрати», – розповідає дружина Тетяна.

Близько 5-ї ранку 7 березня ворог скинув авіабомбу на будівлю хлібзаводу і від травм несумісних із життям Тарас загинув.

Дружина Тетяна згадує: «…Цього дня я побачила його уві сні усміхненим, потім пташка вдарилась у вікно, відчула щось недобре. По новинам сказали що на територію недіючого хлібзаводу у Макарові було здійснено авіаудар, а там ховались цивільні люди, тоді й страшно було подумати, що там був мій Тарас, адже він сказав що знаходиться поблизу Житомирської області. Через відсутність зв’язку почала хвилюватися чи все з ним добре, запитувала рідних побратимів чи виходив хтось з них на зв’язок, але також не було ніякої інформації. Про загибель дізналася 11 березня від родичів побратимів, які знайшли наших Героїв у морзі».

«НА ЩИТІ»

13 березня 2022 р. Тарас Іваницький був похований у с. Висока Піч на місцевому кладовищі, разом із побратимами Олександром Раковським та ОлександромШеровим. Віддати останню шану Героям, писалось у пресі, до Будинку культури прийшлибільше тисячі людей – рідні, військовослужбовці 26-ї артилерійської бригадиім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича та 95-ї окремої десантно-штурмовоїбригади, жителі громади, тамтешня влада…

20 квітня 2022 р. за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовійприсязі Указом Президента України Тарас Іваницький посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. У серпні 2023 р. посмертно нагороджениймедаллю «За оборону рідної держави. Макарів».

Сім’я Тараса і досі не вірить у смерть їхнього Героя. Це нестерпний біль і рана, яка ніколи не загоїться, від звістки про загибель Тараса життя поділилось на «до» і «після». В серцях і пам’яті для нас він житиме вічно. Він поклав найдорожче – своє життя за нашу незалежність та свободу, до останнього подиху захищав Україну.

Слава Героям!