Забута гордість Колонщини: історія унікального вітряка

Колонщинський млин — технічна пам’ятка повоєнної доби, яка дивувала не лише масштабами, а й інноваційними рішеннями. У нашому дослідженні ми зібрали спогади місцевих мешканців, архівні джерела та думки фахівців, щоб відтворити забуту історію одного з найунікальніших об’єктів Київщини.

Перші згадки — від 1945

Вперше про вітряний млин у селі Колонщина було згадано у журналі «Архитектура СССР» за 1947 рік. Автор статті – інженер П. Брунь – повідомляв, що будівництво розпочалося ще у роки війни, у 1945-му, і вже в листопаді того ж року млин було введено в експлуатацію.

За словами місцевих жителів, на урочисте відкриття приїздив сам Микита Хрущов, який на той час обіймав посаду першого секретаря ЦК КП(б)У. Планувалося навіть звести аналогічну споруду в Мінській області.

Проєкт належав київській конторі «Промзернопроект», але за переказами мешканців Колонщини, конструкція мала нідерландське походження.

Архітектори, інженери й будівничі

Автори проєкту — архітектори В. Голштейн та Рудольф Клікс, інженери Копайгородський і Юхим Фатєєв. Саме Фатєєв у своїй книзі детально описав конструкцію:

«При установці вітроколеса на вітер намет повертався передачею, розташованою в башті. Крила мали прямі лопасті з обтічним аеродинамічним профілем… Обшивка лопасті була зроблена з тесу завтовшки 6 мм, прибитого до нервюрів через смужку оцинкованого заліза…»

Імена окремих будівельників з’ясувались під час дослідження дерев’яних фрагментів, що збереглися донині. Це — Ізраїл Данилович Кольник із с. Мотовилівка Фастівського району та Л. Коронфело з польського Любліна. Роботи по дереву датуються березнем 1945 року.

Технічна міць і промислова потужність

За даними книги «Конструкции водяных и ветряных мельниц России ХІХ – ХХ веков» (2010 р.):

Діаметр вітроколеса — 16 м
Число крил — 4
Ширина крил — 2 м
Потужність на валу при вітрі 8 м/с — 18,4 кВт
Оберти — 26 об./хв
ККД — 30%
Висота вежі — 11 м

Цей млин працював 330–350 днів на рік. Завдяки аеродинамічним крилам і системі повороту на вітер, він був здатен функціонувати навіть за слабкого вітру. У разі потреби, за словами інженера П. Бруня, вітряк можна було запустити за допомогою трактора або вантажівки.

При надлишку енергії до млина підключали додаткове обладнання: соломорізки, електрогенератори тощо. Таким чином, колонщинський млин був не лише млином, а фактично — прототипом вітроелектростанції.

Колонщина — борошно, крупа і навіть какао

Млин міг переробляти до 16 тонн борошна або 5 тонн крупи на добу. Зерно сюди звозили навіть із сусідньої Житомирщини. Поруч працював адмінбудинок із готелем для приїжджих, який належав колгоспу «Ленінський шлях».

За словами місцевих мешканців, на верхньому поверсі млина встановили машини для перемолу какао-бобів — із написами «Made in England». Роботи виконували на замовлення кондитерської фабрики ім. Карла Маркса (м. Київ).

Занепад і нова сторінка

Млин працював до середини 1970-х, поступово втрачаючи функціональність через аварійний стан. Двигуни для перемолу какао, під наглядом управляючого Романчука, були вивезені в Калинівку до «Сільгосптехніки».

У 1980-х млин використовувався як склад для сіна, а колишній адмінбудинок — як житло для малозабезпечених. Конструкція занепадала: дах обвалився, а крила зникли. За легендою, під час бурі їх відірвало і занесло аж у Березівку.

У 2020 році млин перейшов у приватну власність. Його історія — це приклад того, як технічна інновація може стати культурною пам’яткою, яку важливо зберегти.

Використано матеріали журналу «Архитектура СССР», дослідження Євгена Букета,
книги Юхима Фатєєва та свідчення мешканців с. Колонщина.