Іноземні гості в Красній Слободі на Макарівщині

З 1 до 5 липня 1911 р. Красну Слободу на Макарівщині відвідав іноземний поважний гість. І мова піде про цей візит.

Власність Хижнякових

У 1887 р. Василь Хижняков продав землі і все майно своєму молодшому брату Івану Хижнякову.

І саме з постаттю Івана Михайловича пов’язаний візит на Макарівщину високої іноземної делегації.

Сестра Івана Хижнякова – Марія Михайлівна, вийшла заміж за чиновника Івана Десницького, який був призначений головою Луцького окружного суду. Туди і переїхала багатодітна родина. У 1886 р. у Луцьку у них народилася дочка Катя. Коли Каті було 2 роки, Іван Десницький помер. Ставши вдовою, Марія Михайлівна продала маєток у Луцьку і з дітьми повернулася до Києва. Катя Десницька у 1898–1904 рр. навчалася у Фундуклеївській жіночій гімназії. Взимку 1903 р. Марія Михайлівна померла.

Катерина Десницька

Після закінчення гімназії у 1904 р., Катерина переїхала до Петербургу, де навчався її брат Іван і оселилася у своєї хрещеної – генеральші Дмитрієвої. У Петербурзі вона влаштувалася на курси медсестер і з початком російсько-японської війни 1905 р., відбуває на фронт сестрою милосердя. До Петербургу вона повернулася з трьома бойовими нагородами, серед яких був Георгіївський хрест.

Ще до відправки на фронт, Катя в Петербурзі познайомилася з молодим гвардійським гусаром, який виявився принцем Сіаму, сином короля Рами V, на ім’я Чакрабонг. Чакрабонг прибув до російської столиці у 1898 р., де здобував освіту у Пажеському корпусі. Згодом вступив до Академії Генштабу і вивчав там військову справу.

Молоді люди покохали один одного і вирішили одружитись. Вони поїхали до Стамбула (Константинополя), де таємно і обвінчалися. Сіамська королівська родина не сприйняла цей шлюб і Десницьку при дворі не прийняли. Ситуація не змінилась навіть з народженням у 1908 р. сина Катерини і Чакрабонга – королівського онука Чули.

У 1910 р. король Рама V помер і престол посів старший брат принца Чакрабонга – Вачпровуд. Він офіційно визнав шлюб свого брата та Катерини Десницької. Катерина одержала титул принцеси Сіаму вищого рангу під іменем Пінтсанулок. Принц Чакрабонг став спадкоємцем королівського престолу. Зайняв посаду начальника Військової Академії, а згодом став на чолі Генерального штабу.

Відвідування Києва

Влітку 1911 р. подружжя відвідало Київ. Київські газети в червні того року писали: «До Києва прибула дружина наслідника Сіамського престолу принца Чакрабонга – принцеса К.І. Пінтсанулокська, яка народилася в сім’ї полковника Десницького. Цю подорож герцогиня Пінтсанулокська робить зі своїм братом-дипломатом І.І. Десницьким. Зупинилась герцогиня Пінтсанулокська у свого родича – начальника комерційної служби Південно-Західної залізниці, І.М. Хижнякова».

Газета «Рада» від 17 червня 1911 р., під заголовком «Приїзд Сіамського принца» повідомляла: «Сьогодні очікують з Лондона в Київ наслідника Сіамського престолу принца Чакрабонга, герцога Пінтсанулокського, який був на коронації Великобританського королівського подружжя. Дружина принца – герцогиня Пінтсанулокська гостює тепер у свого родича Хихнякова в маєтку Красній Слободі, Київського повіту. Туди й поїде принц».

Щодо візиту, то про нього ми детальніше читаємо уже у книзі Наріса Чакрабонгсе «Катя і принц Сіаму»: «Коли поїзд Чакрабонгсе заїхав у Київ 1-го липня вранці, принц, ніби вперше, побачив гарну дівчину, що зачаровувала його, але не в ізоляції, як у Санкт-Петербурзі чи Бангкоку, але серед своїх рідних людей: дядьків, тіток, двоюрідних братів і сестер та друзів, у середовищі, де дівчина провела перші роки свого життя.

Після радісного вітання та знайомства, усі пішли разом з Чакрабонгсе та Катею до Володимирського собору. Під час попереднього візиту церква так вразила принца, що він вирішив відразу після прибуття знову завітати у храм. Їх прийняв священик та генерал запасу, відповідальний за безпеку. Насолодившись архітектурою та її мозаїками, вони вийшли з темного інтер’єру храму на яскраве сонячне світло, де їх зустрів натовп людей, які хотіли подивитися на сіамського принца, що одружився з місцевою дівчиною.

Гості в Красній Слободі

Після святкового обіду усі поїхали двома машинами до маєтку дядька Івана у Красну Слободу. Подорож у спеку зайняла дві години. На дорогах курява здіймалася задушливими хмарами. Пилюка забивала ніздрі та притрушувала волосся і майже повністю закривала краєвид. Як завжди буває, пробилося колесо, і його довелося міняти перед тим, як пересісти на екіпаж і проїхати останній відтинок шляху по бездоріжжю.

Чакрабонгсе з Катею були раді, що уже доїхали до будинку, який принц описав так: «Великий, добре збудований з дерева, в оточенні мальовничого саду з пахучими кущами та трояндами Також там був город, а позаду – тінистий парк». Тут вони зустріли чергових родичів, які також з ними віталися, тисли руки, обіймали їх, а численні слуги низько вклонялися з неприхованою цікавістю до принца – чоловіка Каті.

Наступного дня, як писав Чакрабонгсе, «вони нічого не робили якщо не враховувати традиційні заняття в сільських будинках: їда, сон, прогулянки, ігри в теніс та бридж». День був неймовірно гарячим і у вечірній прохолоді можна було грати у карти і dідпочивати або прогулюватися садом. Усі ці заняття були такими приємними, що Чакрабонгсе з Катею пішли спати аж о першій ночі.

4-го липня, за місцевою традицією, мали організувати пікнік у лісі. Тому з самого ранку тривали метушливі приготування з оживленими розмовами та сміхом, а потім усі нарешті вирушили. Давні пікніки, на які їхали скрипучими возами, уже не практикували, тому вони поїхали на машинах і відбули за прогрес свою кару, бо усіх знову вкрила курява. Але після того, як з кошиками з провізією та вином відпочивальники занурилися в глибини темного лісу, то в ньому було прохолодно і тихо. Після пікніка здійнявся легкий вітерець, що віщував дощ, але він почався, на щастя, аж вночі і приніс дух чистоти і свіжості.

5-го липня було значно прохолодніше, вдалося зіграти чимало енергійних партій у теніс, і хоча Чакрабонгсе давно не тренувався і був незадоволений власного грою, «після кількох сетів гра почала налагоджуватися». Наступний день мав бути останнім у Красній Слободі, тому вранці усі зайнялися фотографуванням. Хоча на всіх знімках Чакрабонгсе одягнений в гусарську уніформу, він виділяється екзотично на тлі місцевої знаті: жінок у капелюшках та чоловіків у святковому одязі, що позують на сонячних верандах або під деревом з пишним листям.

Біля сьомої вечора Чакрабонгсе з Катею поїхали на екіпажах до головної дороги і, пересівши на машини, виїхали до Києва.

Ось таким був один з перших відомих візитів іноземного гостя на Макарівщину.