Дмитрій Голота — «Футболіст»: історія Захисника з Наливайківки

З 2014 року Україна бореться за свою свободу й незалежність у війні, яку розв’язала Росія. За цей час Макарівщина втратила на полях боїв майже 300 своїх синів і доньок. За кожним із цих імен — окрема доля, нездійснені мрії, родина, яка чекала й досі живе з болем утрати. Це історії людей, які могли б будувати власне майбутнє, ростити дітей, радіти звичайним дням, але стали на захист рідної землі.

Серед них — Дмитрій Голота з Наливайківки. Молодий, сповнений сил і планів, турботливий син і брат, вірний друг та мужній воїн. Він мав позивний «Футболіст» і, як колись на футбольному полі, умів боротися до кінця, підтримувати своїх і не відступати перед труднощами. 2 жовтня 2022 року його життя обірвалося на Донеччині. Дмитрію було лише 25 років.

Дмитрій Володимирович ГОЛОТА народився 14 травня 1997 року в селі Наливайківка. Він зростав у родині Надії та Володимира Голот, був середнім із трьох братів: старшого Сергія та молодшого Романа. З дитинства захоплювався футболом. Це захоплення стало настільки важливою частиною його життя, що згодом друзі дали йому позивний «Футболіст».

У 2003 році Діма пішов до 1-го клас Наливайківської середньої школи, де отримав атестат про базову середню освіту. У 2012 році продовжив навчання у 10-му класі Макарівського ліцею № 1, де отримав атестат про повну середню освіту.

У 2014 році вступив до Київського обласного вищого професійного будівельного училища. Прагнув працювати, здобувати досвід і будувати власне майбутнє.

Улітку 2015 року Дмитрій працював комплектувальником замовлень у ТОВ «ДІЄСА». У травні 2017-го його призвали на строкову військову службу. Після демобілізації в листопаді 2018 року він повернувся до попередньої роботи, а восени 2019-го працював комірником на приватному підприємстві «Будпостач».

Для рідних Дмитрій був не просто сином і братом — він був людиною, на яку можна було покластися. Умів підтримати, вислухати й допомогти, не чекаючи на прохання.

«Для нас він був уважним і турботливим. Умів слухати серцем, мовчки підтримати, обійняти тоді, коли слова вже не допомагали. Він не любив пафосу, не виставляв себе напоказ, але мав величезну душу. Друзі знали: якщо поруч Дмитро — ти не сам, поруч людина, яка не зрадить і не залишить у біді», — згадує мама.

Коли в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Дмитрій не залишився осторонь. Він став на захист Батьківщини, долучившись до боротьби за свободу рідної землі.

Дмитрій Голота, позивний «Футболіст», служив стрільцем у 49-му окремому стрілецькому батальйоні Збройних сил України «Карпатська Січ». Цей підрозділ сформували з добровольців, які стали до бою в найважчий для країни час. Його бійці брали участь у запеклих боях, зокрема в контрнаступальних операціях на Донеччині восени 2022 року.

Для родини кожен дзвінок від Дмитрія був особливим. Рідні чекали на звістку, на кілька хвилин розмови, на можливість почути його голос і переконатися, що він живий.

«Часто у коротких дзвінках додому він не говорив про труднощі. Питав, як ми, чи здорові, чи тримаємося. Він більше переживав за нас, ніж за себе. У цих кількох хвилинах зв’язку було стільки любові, що їх вистачало на дні очікування», — розповідає мама.

2 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Донецької області Дмитрій Голота загинув. На той час у цьому районі тривали інтенсивні артилерійські обстріли та стрілецькі бої. Через небезпеку евакуація та ідентифікація загиблих тривали майже три місяці.

Лише 29 грудня 2022 року Дмитрій повернувся до рідної Наливайківки «на щиті». Йому було 25 років — вік, коли життя тільки починає відкривати свої можливості, коли попереду ще стільки планів, сподівань і мрій.

За особисту мужність і самовіддані дії під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України Дмитрія Голоту посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Відповідний Указ Президента України підписано 28 квітня 2023 року.

Дмитрій Голота не встиг здійснити всіх своїх мрій. Не встиг побудувати власний дім, створити сім’ю, прожити довге життя поруч із рідними. Війна відібрала в нього майбутнє, але не змогла стерти пам’ять про людину, якою він був, і про його свідомий вибір стати на захист України.

Для мами Надії він назавжди залишиться люблячим сином, для братів — рідною людиною, для побратимів — надійним товаришем, який не залишав у біді. А для Макарівщини — одним із тих, завдяки кому Україна продовжує боротися за свою свободу.

На футбольному полі Дмитрій учився боротися до кінця. На війні він залишився вірним цьому правилу, захищаючи свою землю та людей, яких любив. Його шлях обірвався надто рано, але пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і земляків.

Герої не вмирають!

Раніше ІА МКВ писало про Ольгу Сухенко, вбиту рашистами старосту с. Мотижин

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!