Нескорений “Вовк”: Історія Захисника Володимира Петрини

Скорботний літопис Макарівщини вже налічує понад 200 імен полеглих синів. Але поруч з цим маємо значну кількість зниклих безвісті Захисників, на яких продовжують чекати рідні. Одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі, і хто досі не проведений в останню земну путь є Володимир Петрина з Мотижина. Його історія — це ще одна сторінка нашого спільного болю, але й незламної віри у Перемогу. Спогадами про брата з ІА MKV поділилася сестра.

Володимир Миколайович ПЕТРИНА народився 18 червня 1980 року в с. Мотижин на Макарівщині в багатодітній родині колгоспників.

У 1997 році, після закінчення 11-го класу Мотижинської середньої школи, вступив до професійно-технічного училища № 8 у м. Київ, де отримав диплом за спеціальністю «столяр».

Був доброю, чуйною людиною. Шанував і допомагав батькам. Любив рідну землю, господарював у власному саду.

Працював у Києві. Добросовісно відносився до своїх службових обов’язків.

У 2007 році одружився. Подружжя виховало трьох дітей: сини Дмитро та Владислав і дочка Єлизавета. І навіть після розлучення Володимир Миколайович продовжував турбуватися про дітей та брати участь у їхньому вихованні.

24 лютого 2022 року зустрів у с. Мотижин. У окупованому селі допомагав людям похилого віку, розносив харчові пакети, виконував прохання старости Ольги Сухенко. На початку березня 2022 року Володимир Петрина разом з друзями взяли участь у похованні трьох волонтерів та одного військовослужбовця, вбитих рашистами.

У червні 2022 року добровольцем разом з друзями пішов до лав Збройних сил України. Солдат Володимир Петрина був старшим навідником 3-го відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 112-ї окремої бригади територіальної оборони.

Майже три роки воював Захисник з ворогом, віддаючи себе і всі свої сили на захист територіальної цілісності України.

У серпні 2024 року, під час бої на Херсонщині, внаслідок ворожого мінометного обстрілу отримав поранення. Лікування проходив в Одеському шпиталі. Після відновлення повернувся до своєї частини.

У вересні 2024 року, на Херсонському напрямку, в результаті авіаудару ворого знову отримав поранення. На лікування був направлений до Одеського шпиталю. Після відновлення повернувся до своїх побратимів.

«Він був відважним, щирим та вірним нам братом», – говорив про нашого земляка, з позивним «Вовк», командир батальйону, де служив Володимир Петрина.

21 березня 2025 року в районі н.п. Кам’янське Васильківського району Запорізької області, під час виконання бойового завдання, внаслідок обстрілу ворожою артилерію отримав поранення не сумісне з життям, що призвело до загибелі Героя.

У зв’язку з неможливістю провести евакуацію тіла, солдат Володимир Петрина вважається зникли безвісті. Станом на червень 2025 року родина продовжує чекати на можливість провести в останню путь Захисника.

Володимир Петрина залишив в глибокому горі маму, сестер, брата та трьох дітей.

Скільки було планів, задумів… Мріяв по закінченню війни працювати, творити, кохати. Не судилося… Обірвалося життя, а для рідних – обірвався весь світ. Виплакані очі та в серцях болюча рана. Не звершені плани, не досягнені цілі, не приборкані вершини… Все обірвала війна. Вірний, люблячий, щедрий, товариський, вихований та чемний – таким назавжди залишиться Володимир в пам’яті всіх, хто його знав і любив.

Жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в серцях рідних, проте ніхто і ніколи не забере у нас пам’ять…

Раніше ІА “MKV” писало про Віктора Руденка, полеглого мешканця с. Мар’янівка.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!