Втрачені захисники. Олександр Сай: «…У мене все ОК» (фото)

Олександр Сай «Таксист» був одним з учасників оборони Макарова у лютому-березні 2022 року, а потім продовжив захищати Батьківщину на сході України. ІА “MKV” поспілкувалося з донькою Героя, яка поділилися своїми спогадами.

Олександр Петрович САЙ народився 1 квітня 1968 року в селі Степанівка Борзнянського р-ну Чернігівської області. Закінчив 8-ми річну школу у рідному селі. Після завершення Прилуцького педагогічного училища, де здобув фах учителя, він повернувся до рідного села. Рік працював в місцевій школі вчителем трудового навчання і креслення. Проте його справжнім захопленням завжди були автомобілі. Це захоплення привело його на курси водіїв в Куликівці, після отримання посвідчення почав працювати водієм.

Народження доньки…

У 1995 році Олександр переїхав до Славутича, де працював водієм в ПАТ «АТАС «Славутич». У Славутичі Олександр познайомився з дівчиною Галиною. Одружилися в 1997 року, а у 2001 році у подружжя народилася донька Аліна.
Олександр Петрович був дуже турботливим до сім’ї, часто приїжджав з квітами для дружини та доньки, подарунками. Любив готувати і пригощати рідних смачненьким. Завжди вирішував будь-які родинні питання. Він брав відповідальність за сім’ю на себе. Донька Аліна згадує, що тато завжди мав на неї час – з дитинства він навчав її кататись на ковзанах, віджиматись, стріляти в тирі та багато іншого.

За словами дружини Галини, донька виросла дуже схожою на тата (і характером, і поведінкою). Аліна цим дуже пишається.
Згодом Олександр з водія автобусу перекваліфікувався на далекобійника. Гараж фірми, де працював Олександр Сай, був у Макарові.

У Макарові…

І саме з Макарова 24 лютого 2022 року Олександр мав вирушати в черговий рейс. Проте, коли донька Аліна по телефону повідомила про початок війни, він повернувся до селища, де добровільно приєднався до групи швидкого реагування «Дика качка» роти охорони 3-го відділу Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та прийняв бій з рашистами на Макарівщині. Отримав позивний «Таксист». Олександр Сай був людиною комунікабельною, легко знаходив спільну мову з будь-ким. Як результат, перебуваючи в Макарові, «Таксист» багатьом місцевим мешканцям допоміг евакуюватися з селища, охопленого бойовими діями.

Побратим «Енштейн» про Макарів і «Таксиста» згадує: «Він був одним з найкращих в тому пеклі. Він був тим, кому я довіряв своє життя, тим, з ким розділяв окоп, радість і біль…»

Родина Олександра на момент початку бойових дій виявилася розкиданою по різних куточках України. Донька Аліна повномасштабне вторгнення зустріла в Києві, дружина Галина – в Славутичі, а мама Валентина – на Чернігівщині. У рідне село Олександра рашисти у березні 2022 року не зайшли, але дружині Галині довелося пережити окупацію, а донька з вікна офісу, де мешкала два тижні, спостерігала за подіями, що розгорталися в Ірпіні, Бучі та Гостомелі…

За спогадами доньки Аліни, сам тато в Макарові з веселої людини перетворився на серйозного військового. Розмови по телефону були короткими, без жартів, лише: «Аліна, у мене все ОК». На зв’язок виходив лише повідомити, що живий.
Про те, що довелося пережити в Макарові, Олександр Сай родині почав розповідати лише у квітні 2022 року, після завершення активних бойових дій на Макарівщині. Але навіть і тоді не вдавався в деталі.

Весною 2024 року, перебуваючи у відпустці, Олександр Сай привіз рідних до Макарова, щоб показати селище, яке він обороняв від рашистів. Але знову ж таки екскурсія, за словами доньки Аліни, була без деталей.

“Герць”

Весною 2023 року разом зі ще декількома членами групи «Дика Качка» став бійцем 78-го окремого десантно-штурмового полку «Ґерць», у складі якого брав участь у контрнаступі Сил Оборони на Запоріжжі (літо 2023 року – весна 2024 року). Олександр Сай був командиром відділення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Весною 2024 року головний сержант Олександр Сай вже продовжив битися з окупантами на Покровському напрямку Донецької області, а з серпня 2024 року вів наступальні бої в Курській області рф.

Проходячи службу в лавах ЗСУ, Олександр Сай не забував про родину. Кожну вільну хвилину, коли приїжджав до Києва, намагався зустрітися з донькою Аліною. На всі питання про службу показував Аліні відео, але коментував все з усмішкою. Ніколи не жалівся на труднощі в армії. Але після Покровського напрямку у розмовах з татом донька уже почала відчувати чи то втому, чи то страх. Навіть іноді почав говорити, що втомився від служби…

На щиті…

3 жовтня 2024 р. свій останній бій Захисник прийняв на державному кордоні України та країни-терориста біля н.п. Біловоди Сумської області. Проводячи ротацію особового складу, разом з побратимом попав під атаку ворожого FPV-дрона, внаслідок чого отримав тяжкі травми. Був доставлений до лікарні в Сумах, але, на жаль, того ж дня головний сержант Сай помер.
Олександр Петрович, під час виконання завдань, завжди спілкувався з рідними, хоча б на 10 секунд. Але на початку жовтня він не виходив на зв’язок понад добу. Рідні почали хвилюватися. Але донька до останнього продовжувала вірити, що з татом все буде добре. Вранці 4 жовтня Аліна почала цікавитися про тата у побратимів. Але вони нічого не відповідали. І лише ввечері родині повідомили про загибель Олександра. Родина не хоче вірити в цю жахливу новину.

Поховали Героя 8 жовтня 2024 р. на кладовищі у м. Славутичі на Київщині.

У травні 2022 р. нагороджений медаллю «За оборону рідної держави. Макарів».

У листопаді 2024 р. посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Раніше ІА MKV повідомляло про роботу у фойє Будинку культури в Макарові інтерактивного комплексу «Книга Пам’яті Макарівщини» 

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!