Герой і Друг…

На початковому етапі новітньої російсько-української війни, з 2014 до 2020 р., Макарівщина втратила 12 синів. 28 листопада 2024 р. виповнюється 10 років, як загинув випускник Макарівського медичного училища (нині – Медичний коледж), мешканець с. Соснівка Анатолій СНІЖКО позивний “Бізон”. І саме про нього сьогодні наша розповідь…

Анатолій Сніжко народився у с. Соснівка (нині Томашівська громада Фастівського району) 24 червня 1975 р. в багатодітній родині. Батько – Петро Іванович, працював водієм в колгоспі «Зоря». Мати – Ольга Миколаївна, працювала на тваринницькій фермі колгоспу «Зоря».

Чутливий до чужого болю

У 1982 р. пішов до школи у своєму рідному селі . Навчання давалось йому легко, в 1990 р., по закінченні 8 класів, отримав атестат з хорошими оцінками. Повну середню освіту отримав у Томашівській середній школі Фастівського району.
У 1992 р. після школи вступив до Макарівського медичного училища, де отримав професію фельдшера. По його закінченні, у 1995 році, влаштувався фельдшером у селі Лубське, але пропрацював недовго, тому що, за складом характеру був дуже чутливим до чужого болю, тож не витримавши психологічного навантаження він розрахувався. Взагалі за своє таке коротке життя він пробував себе у різних сферах, опановував різні спеціальності, та більшу половину свого життя він працював охоронцем.

Створення сім’ї

22 вересня 2001 р. Анатолій одружився. Обраницею його стала молода та гарна дівчина із сусіднього села Наталія. А вже 1 лютого 2002 р у молодого подружжя народилася донечка Ліза, дуже схожа на тата. Молода родина мешкала у старенькій хатинці, яку у спадок отримав Анатолій у 2004 р., тож мріяли про новий великий дім. І у 2013 р, за підтримки своєї родини та родини Наталії, Анатолій розпочинає будівництво нового будинку. Багато планів та мрій у подружжя: завершення будинку, народження сина.

На захист України…

На жаль, мріям не судилося здійснитися. У 2014 р, коли на Сході розпочалася війна, Анатолій, як справжній патріот, зі своїм загостреним відчуттям справедливості, добровольцем пішов захищати цілісність Батьківщини. З 4 серпня 2014 р. проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині А1556. У жовтні, після двотижневого лікування у військовому госпіталі, отримав відпустку на 14 днів додому. Після відпустки він повернувся до своєї військової частини у Мукачеве.
На початку листопада 2014 р. був переведений до військової частини В4742. З 10 листопада 2014 р. брав безпосередню участь в антитерористичній операції. Загинув Анатолій Сніжко, санітар медичного пункту 128-ї гірсько-піхотної бригади, 28 листопада 2014 р. в результаті обстрілу у с. Нікішине Шахтарського району Донецької області. Анатолій, рятуючи своїх побратимів отримав множині осколкові пораненя голови, тулуба та кінцівок від яких помер.

“На щиті”

3 грудня 2014 р. Анатолія Сніжка поховали на кладовищі рідного села.
8 травня 2015 р. в с. Соснівка на будівлі школи (вул. Соборна, 103), де навчався Анатолій Сніжко, було відкрито меморіальну дошку. На заході були присутні мати, брат, сестра, дружина та донька загиблого воїна.
Указом Президента України від 15 травня 2015 р., «…за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Анатолій Сніжко посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ст.
28 листопада 2018 р. у Макарові на приміщенні медичного коледжу в якому навчався Анатолій Сніжко було відкрито меморіальну дошку.

“Мав велику жагу до життя і праці…”

Односельчани і до сьогодні згадують про свого земляка: «Його доля повинна була бути щасливою, адже мав він усе: гарну та люблячу дружину, красуню доньку, яка так схожа на тата, маму, що оберігала його від усяких негараздів, чи не найбільше з усіх своїх трьох дітей, люблячих брата та сестричку. Він мав велику жагу до життя і праці, мав надію та впевненість у завтрашньому дні: почав будувати новий великий дім, старався все зробити, як в народі кажуть, «на совість», адже мав золоті руки та веселу вдачу. Йому б ще жити, любити та …не дожив, не долюбив, не побачить весільного вбрання донечки, не пограється з онуками … Кажуть, що людина є творцем своєї долі, але іноді життєві шляхи ведуть нас до своєї долі. Так мабуть судилося Анатолію, загинути в бою за Батьківщину…».
Мама втратила сина, дружина – чоловіка, донька – батька, друзі – вірного побратима, Україна – справжнього патріота.

Раніше ІА “MKV” писало про мешканця Макарова Олександра Заліського, який поліг на Луганщині.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!