Макарівчанин Андрій Головко удостоєний звання «Герой України»

На війні є Герої, про яких складають легенди… Яким вручає нагороди та яких особисто згадує у вечірньому зверненні президент Володимир Зеленський. Один із них – Андрій Головко, позивний «Сєдой», який народився і виріс в Макарові.

Наші земляки, які боролися з ворогом та смертю на нулі, розповідають, що найважчий момент, коли проти твого окопу виїжджає чужий танчик. Він із відстані двох кілометрів майже завжди потрапляє у ціль. При вигляді цього залізного вогняного звіра багатьом хочеться глибше заритись у землю і молитись, благати Бога, щоб пронесло.
Та є воїни, безпосереднє завдання яких знищувати танки. Коли товариші – в обіймах із автоматом – лягають на дно окопу, воїни-стрілки піднімаються з окопу, наводять на ціль «Джавелін». У них є 1–1,5 хвилини на постріл. Вони абсолютно незахищені ці 90 секунд, вони – головна мішень для ворога, за ними полюють вороги.
І від їхньої майстерності часто залежить хід бою, життя побратимів – у їхніх руках.
На війні є Герої, про яких складають легенди… Яким вручає нагороди та яких особисто згадує у вечірньому зверненні Президент України Володимир Зеленський.
Один з них – Андрій Головко. Він один із перших знищив новітній російський танк Т-90М Прорив. Пізніше в його житті був бій, який увійде в історію російсько-української війни.

Наводимо витяг із військового видання: «З першого пуску ракети я вразив БМП, яка вже зайшла на околиці села. Далі переключився на бронетехніку, що рухалася полем. По радіозв’язку мене постійно координувала аеророзвідка, тож я знав, коли і звідки з’являться ворожі панцерники. Також доводилося постійно змінювати вогневу позицію, адже ворог у будь-який момент міг розвернутися і відпрацювати по нас, – продовжує Андрій.
– Ми нищили їхню техніку, а в цей час повз підбиті бронемашини їхала нова. Завдяки скоординованим діям з моїм помічником я зумів вразити всю техніку, яка намагалася прорватися у населений пункт.
Під час того бою досвід Андрія та ефективність «Джавеліна» відіграли ключову роль у зриві спроби ворожого наступу на населений пункт Побєда. Молодий десантник зумів вщент спалити 7 одиниць бронетехніки разом із екіпажем та ще 7 машин пошкодив. Загалом росіяни безповоротно втратили близько 10 одиниць бронетехніки. Це були танки та БМП-3».

Це важко уявити, один воїн разом із напарником знищив 7 одиниць бронетехніки, 7 пошкодив – в одному бою!
Андрій Головко 20 квітня 2023 р. був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест», йому висловив подяку Володимир Зеленський, він увійшов у історію.

А 20 листопада 2023 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу молодшого сержанта ЗСУ Андрія Головка Указом Президента України нагороджено званням «Герой України».

У січні 2024 р. ворог зробив спробу прорвати оборонні порядки 79-ї бригади, кинувши на штурм п’ять одиниць бойової броньованої техніки разом з піхотою. Утім, штурм було відбито: техніка залишилась горіти у полі; більшість бійців ворожої піхоти було знищено.
У бою особливо відзначився протитанкіст, молодший сержант Андрій Головко. Влучними пострілами з протитанкового ракетного комплексу «Джавелін» він знищив чотири броньовані машини, зірвавши атаку ворога.
Тим самим, він станом на січень 2024 р. мав на особистому рахунку 22 одиниці знищеної ворожої техніки.

Андрій одружений з дівчиною Вікторією. У с. Вільне на Чернігівщині уже одинадцять років проживає батько воїна – інвалід другої групи Микола Головко, який свого часу працював у Києві, а потім повернувся на Чернігівщину.

Андрій Головко народився у 1997 р. у Макарові на Київщині, де мешкала мати, тут він і виріс. Зараз мешкає у Києві, але часто приїжджає в гості до тата на Чернігівщину.
Спокійний, інтелігентний молодий чоловік. У жодному слові нема бравади, показного геройства. Є – втома. Андрій не приховує, що хлопці уже втомлені від майже трьох років війни. Хоча б місяць – відіспатись, відійти, відігрітись у рідних обіймах. Потрібна ротація – та її нема. Тож тіло хоче відпочинку, а душею воїн уже там, біля товаришів: «Їм важко, у холодних, прострелених окопах».

– Якщо у нас буде достатньо зброї, ми переможемо, однозначно, – розповідає Андрій. – Причина моєї впевненості проста: західна зброя значно краща від російської. Візьмемо протитанковий комплекс «Джавелін». Його вага разом із ракетою 24 кілограми. Наводиться автоматично, ударна сила неймовірна. З ним можна бігти, міняти позицію, маскуватись. Ворожий протитанковий комплекс в рази важчий, ручне наведення або напівавтомат. Як «Жигулі» проти новітнього «Мерседеса». Зброя – ось головне. Ще одна проблема – втома хлопців, які добровольцями пішли воювати у 2022-му. Та все ж ми на посту, виконуємо бойові завдання. Більшість недавно мобілізована, на жаль, не така вмотивована.
Я служу у 79 десантно-штурмовій бригаді. На війні багато що залежить від командирів. Коли комбат з тобою в окопі, поряд під час бою – це піднімає бойовий дух. Ми виносимо з-під вогню всіх 200-их та 300-тих – це теж важливо.
Наша бригада в даний час в обороні. Важче тим, хто наступає. Їм не завжди вдається винести з поля бою побратимів.

– Андрію, як себе можна налаштувати на бій, коли полем суне армада залізних машин, завдання яких – тебе знищити?

– Усе залежить від бойового духу, від психології. Зможеш тримати себе в руках – ти воїн. Будеш думати про те, що ось-ось загинеш – усе. Починається паніка, втеча з позиції.
У мене на початку бою також був легкий ступор, а потім починається робота, на автоматі: пошук цілі, маскування, зміна позиції. Розумію, що від моїх пострілів із «Джавеліна» залежить так багато, не маю морально здаватись.
Сила духу – це дуже важливо. Когось силою мобілізують. Хтось надивився фільмів про Рембо, йде добровольцем, їде на фронт з ентузіазмом, думає, що кулі літають і тебе не беруть. Усе вирішує перше бойове хрещення – зможеш перемогти самого себе, свій страх – переможеш і ворога.
Кожен воїн сприймає загрозу по-різному. Хтось боїться артилерії, хтось звуку літака, хтось піхоти, хтось танчика. Найбільше втрат несемо від ворожих мінометів, АГС. Величезна проблема – дрони-камікадзе. Частину з них садить РЕБ, а частина долітає. Лежиш в окопі і надієшся, що пронесе.

– Яка пора року найважча в окопах?

– Осінь. Холодна осінь. Болото, буває, по коліна. Зігрітись нічим. Рятують окопні свічки. Робіть – їх треба багато на фронті.

– Ким ти був до початку повномасштабного вторгнення?
– Працював верстатником у Києві.

– Як потрапив до «79-ки»?
– Став на військовий облік, призвали, потім місяць навчань – так я потрапив до 79-ки.

– Що порадиш молодому поколінню?
– Не забувайте, що ви Українці, треба нищити ворога, який йде до нас додому. Ніколи та нічого не бійтеся!

– Яка твоя мрія?
1) Перемога
2) Поїхати додому
3) Створити сім’ю.

– Які плани після нашої Перемоги?
– Буду працювати над створенням двох важливих для мене речей – щаслива родина та будинок.

Дякуємо за спілкування та приділений час.