Змінила ІТ на сільське господарство. Як фермерка з Бучі відновлює бізнес після окупантів

Фермерка Ксенія Костенко поєднувала одразу два аграрні бізнеси: вирощування зернових та овочів і виготовлення унікальних органічних добрив. Повномасштабна війна почалася для жінки неочікувано та зруйнувала все, над чим та працювала. Окупанти розтрощили її дім, розікрали обладнання та спалили транспорт, а поля ще довго лишалися замінованими. Та жінка почала відновлювати роботу: відремонтувала обладнання, наймає людей та мріє запустити лінію з переробки овочів. Як почати все з нуля читайте в матеріалі.

Змінила кібернетику на власний дім і фермерство

Я народилась і виросла в селі на Київщині. Після школи навчалася на факультеті кібернетики й досить довго працювала за спеціальністю, тобто в ІТ. Це була добре оплачувана робота, яка мені подобалася.

Та якось відчула, що велике місто на мене давить, і я хочу повернутись у тихе село й мати будинок. А якщо мати хату, то до неї треба й присадибну ділянку. Може, це в мене такий характер, але постійно хотілося більше й більше землі. Так стала орендувати землю в Бучанському районі, де почала садити та сіяти різне.

Вчилася  землеробству вже в процесі. Землі в мене небагато (загально до 10 гектарів), тому я шукала вигідні ніші саме для маленького фермерства. Перед великою війною я навіть розглядала можливість садівництва, однак зараз довелося від такої ідеї відмовитись. А от другий бізнес вийшов майже випадково.

“Мої друзі займаються органічним землеробством і потребують добрив. Я стала шукати, що і як можна робити, спілкувалась і вийшла на батька мого друга — професійного еколога. Саме він запропонував виготовляти гранульований послід, адже в ньому найбільший склад природних мінеральних речовин, і це є найкращим органічним рішенням”, – розповідає фермерка.

Так у мене з’явився вектор руху, і я почала заглиблюватись у тему. Досліджувала і невдовзі запатентувала власну технологію – унікальну методику з добавками, якої навіть у світі не роблять.

Спочатку це були дуже маленькі обсяги, і я планувала продати свій винахід за кордон. Але по факту це зробити не вдалось, бо виявилося, що такий якісний вид цеоліту існує лише тут у нас, в Українських Карпатах.

Що більше я працювала, то більше з’являлося попиту, і не лише серед органічних фермерів, а й звичайні аграрії стали звертатись. Оскільки на наших землях здебільшого вирощують соняшник, сою та кукурудзу, а ці культури дуже виснажують землю, то фермери вимушені шукати нові й кращі добрива для відновлення грунту.

Так до повномасштабного вторгнення у мене були поля, за які більше відповідала я, та бізнес органічних добрив, де найняла виконавчу директорку. Таке поєднання було комфортне ще й тому, що бізнеси не перетинаються в сезонності: добрива потрібно робити здебільшого взимку-восени, а працювати на полі – з весни до літа. Саме тому було можливо достатньо приділяти уваги обидвом напрямам роботи.

Не було ні моральної, ні фізичної підготовки

За два тижні до вторгнення в мене було таке дивне депресивне відчуття, та оскільки я раціональна людина, мені здавалася можливість нападу нелогічною й нереальною.

Одна з моїх подруг нині живе в Брюсселі — вона ледь не щодня мені телефонувала й просила виїжджати. Навіть купила мені квиток на 18 лютого! Я нікуди не полетіла, квиток пропав. 24 лютого десант висадився раніше, ніж я усвідомила, що почалася повномасштабна війна.

Було страшно, але я повторювала відому фразу: «Господь мене любить». По-перше, оскільки це була зима, то на полі нікого не було. По-друге, на добривному бізнесі був профілактичний період, і тому на роботу прийшли всього три людини. Це нас певною мірою врятувало.

Я ж сама зустріла війну в подруги у Києві, де провела перші місяці. Тиждень чи півтора ми просиділи в бомбосховищі, й уже потім почала думати, що в мене там. Дізналася, що мого будинку вже немає. І це, звісно, стрес, але водночас і якась радість, що мене там всередині не було.

“Я добре запам’ятала Вербну неділю: тоді запрацював понтонний міст, і можна було повернутися додому. Як і всім людям мені хотілося швидше, та я поспішила. Побачила все й досі шкодую, що тоді приїхала. Я повернулась у Київ, але спати не могла ще кілька днів. І навіть зараз я часто прокидаюся серед ночі від побаченого”, – продовжує Ксенія.

До свого будинку я потрапила аж у липні. Мені не дозволяли пройти до залишків мого дому, куди прилетів снаряд. Я навіть дзвонила в поліцію, але дівчина почала кричати й просити мене не йти в дім, допоки сапери не завершать роботи, бо окупанти ще й професійно замінували, поставили розтяжки, які вже й позаростали бур’яном. Тому добре, що я не поїхала одразу.

Деякі дірки залишаться назавжди як нагадування про окупантів

Підприємство було в окупації до квітня, але ще 3-4 місяці я волонтерила. Це мені допомагало не думати, що я втратила дім та бізнес. Моя голова була зайнята технічними задачами – як і що привезти-відвезти.

Повноцінно повернутися до роботи вдалося лише після курсу з психології за програмою TalentA від міжнародної сільськогосподарської компанії Corteva Agriscience. Тоді я змогла змінити фокус: не концентруватися на поганому, а подивитись інакше на речі, які маю зараз. Можна було продовжувати сидіти й горювати, але нам показали інший приклад, зокрема, жінок, які під час АТО відкрили бізнес, почали працювати й жити далі. Їхній досвід надихнув мене відновлювати своє фермерство.

Приміщення досить швидко поремонтували, хоча деякі дірки назавжди залишаться як нагадування про окупантів. А от зібрати колектив було дуже складно: я дзвонила людям, які в мене працювали, та багато з них або виїхали, або пішли захищати країну. Саме нестача працівників залишається основною проблемою відновлення.

Продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті

Далі я продовжила навчання на програмі, але вже більш професійне. Це були сільськогосподарські та економічні блоки, бо недостатньо бути гарним фермером – треба ще розбиратись у законодавстві, податках тощо.

По завершенню навчання я виграла грант від Corteva Agriscience на закупівлю імпортних запчастин. Роботу по добривах запустила в березні 2023, коли прийшли ці деталі. Нині в мене працюють чотири людини, з яких двоє втратили дім і живуть прямо на території фірми. Важко знайти людину в агро, бо фактично будь-який тракторист — це хороший водій танка.

Якщо порівнювати нинішню роботу з довоєнним рівнем, то зараз фірма працює всього-на-всього на 10%. З двох робочих ліній відновили лише одну, і якщо раніше аграрії везли в Одесу зерно й поверталися до нас за добривами, то тепер ми вимушені продавати в оптові магазини.

“Ще частину добрив я роздала місцевим господарствам. Люди втратили дім, а все одно засаджують город і навіть за парканом сіють квіти. Як їм не допомагати?”, – запитує фермерка.

А от з обробкою землі ситуація складніша. У мене не було кому й чим ту землю обробляти та засівати, тому довелося шукати партнерства із сусідніми фермерами. Крім цього, довгий час поля були заміновані. Ґрунтові дороги та ліси – все було небезпечне. Я людина дуже лякана, на міні в Ірпіні загинув мій знайомий. Тому ні ногою, ні технікою не їхала, поки сапери не дозволили.

Нині я хочу сконцентруватися на первинній обробці та пакуванні товару для споживача, адже ми – українці – продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті. Тому мені б дуже хотілося зробити первинну переробку. Також аби овочі продавалися вже помитими чи переробленими – так нашим покупцям буде комфортніше. І я зможу найняти більше людей, а це робочі місця.

Якщо зараз у мене в колективі переважно чоловіки: механізатори, трактористи та інші, то переробка – це фізично легша робота, яка буде під силу жінкам. Тобто робота точно буде, потрібні лише люди.

Раніше ІА “MKV” повідомляло, що аграріям Київщини виплатять понад 100 мільйонів державної підтримки.

Підписуйтеся на Telegram-канал MKV — джерело актуальних новин Макарівської громади й Київщини!